Узурпація всіх гілок влади. Абсолютна замкненість владного кола із перетворенням його у клан. А ще — використання і того, й іншого для монопольного розвитку «сімейного бізнесу». Це — коротка, однак вичерпна характеристика ситуації, яка склалась у владі Львова внаслідок 15 років незмінного головування Андрія Садового. Історія водночас і депутатки, і чиновниці, і «бізнес-партнерки» мера Юлії Хомчин — один з її найяскравіших епізодів.
КОРОТКИЙ ШЛЯХ ІЗ КУЛЬТУРИ В КОРУПЦІЮ
По суті, всім, що сьогодні має, Юлія Хомчин завдячує одній людині — відомому громадському, політичному і культурному діячеві, одному з провідників Революції на граніті, львівській легенді — Маркіянові Іващишину.
Хомчин багато років працювала рекламістом у заснованому ним Мистецькому об’єднанні «Дзига», допомагала в організації низки міжнародних культурних проектів та фестивалів, які він проводив у Львові, та керувала громадською організацією «Інститут актуального мистецтва», яку він створив із колегами ще у 2008 році. Таке хороше резюме і дозволило їй в результаті ввійти у політику.
У 2014 році Хомчин стала помічником нардепа від «Самопомочі» Ірини Подоляк, у 2015-му — вже і сама депутатом (вперше пройшла до Львівської міської ради від тієї ж партії «Самопоміч»), а в 2018-му — ще і чиновником (тоді спеціально під цю свою депутатку Садовий створив чергову комунальну установу — ЛКП «Інститут стратегії культури», підпорядкований департаменту розвитку Львівської міської ради). У 2019-му Маркіян Іващишин раптово пішов із життя. Хомчин стала одним з основних бенефіціарів і його світлого імені, і його багаторічних напрацювань. А вже наступного року — з легкістю переобралася депутатом Львівської міської ради.
Сьогодні Хомчин продовжує поєднувати депутатську та чиновницьку роботу. І таким чином займається прямою корупцією. Судіть самі. Спершу (як депутат) виділяє собі (як чиновнику) гроші, тоді (як чиновник) звітує собі (як депутату), а в результаті — сама (як депутат) себе (як чиновника) контролює…Реально? Контролю жодного. Натомість – широкі можливості «дерибану» бюджету Львова.
ХТО ЗАБРАВ ВАШІ 15 МІЛЬЙОНІВ?
У 2018 році, щойно створюючи ЛКП «Інститут стратегії культури», Садовий завів до його статутного капіталу 3 мільйони гривень. За три роки (завдяки відповідному голосуванню депутатської більшості, яка в той час була повністю підконтрольною мерові) ця сума виросла у 5 разів — до 15 мільйонів гривень.
Для чого призначені ці 15 мільйонів? А ні для чого. Цільового призначення вони не мають. Юлія Хомчин, як керівник ЛКП, може розпоряджатися ними без жодних обмежень на власний розсуд. Може, наприклад, організувати вечірку для своїх підлеглих вартістю в кілька мільйонів і не понести за це ніякої кримінальної відповідальності.
Це і пояснює, чому з кожним роком мерія Садового створює все більше комунальних підприємств, чому кожного року Садовий намагається вивести все більше грошей у їхні статутні капітали і чому кожного року опозиція в міській раді намагається цього не допустити. Відстежувати використання цих грошей важко, а покарати того, хто скористався ними не в інтересах громади — ще важче. Так і виходить, що під прикриттям розвитку підприємств гроші громади Львова «зливають» просто в кишені чиновникам.
Згрубша, оце і є головне завдання як «Інституту стратегії культури», так і низки інших створених Садовим підприємств з незрозумілими пафосними назвами. Ці структури нічого не продукують, їхня діяльність не дає жодної користі, її не можна ні побачити, ні почути, ні спробувати на смак, ні якось застосувати в роботі із чимось іншим. Її не можна проконтролювати, адже немає ні планів використання коштів, ні фінансової звітності. Ці структури просто «пиляють» бюджет. При чому іноді особливо цинічно.
У розпал пандемії коронавірусу, коли грошей бракувало навіть на найнеобхідніше, Садовий особисто (вже не рішенням сесії, а своїми розпорядженнями через перерозподіл коштів бюджету розвитку) «зливав» структурі Хомчин мільйони. Так, розпорядженням Садового №153 від 5 травня 2020 року (час першого жорсткого карантину) «Інститут стратегії культури» отримав 200 тисяч гривень, а розпорядженням №463 від 23 жовтня 2020 року — ще 1 мільйон гривень. На що пішли ці кошти — не відомо, призначення у документах не вказане…
Цікаво, що «Інститут стратегії культури» Хомчин очолила тимчасово. У 2018-му її призначили виконуючою обов’язків керівника ЛКП, обіцявши невдовзі провести публічний конкурс на цю посаду, як повинно бути згідно із законом про культуру (Стаття 21: Керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п’ять років за результатами конкурсу). Про такі плани в інтерв’ю ЗМІ тоді говорила і сама депутатка-чиновниця. Однак минає три роки — а досі нічого не змінилося.
Юлія Хомчин
Суть же у тому, що якби конкурс таки оголосили — Хомчин мала би усі шанси його провалити, ЛКП очолила б людина ззовні, а це, зі свого боку, зламало би описану вище схему «відмивання» коштів.
Таким чином виходить, що одночасно у Львівській міськраді існують два управління культури. Реальне, яке зобов’язане працювати та звітувати публічно. І «тіньове» — під керівництвом вічно тимчасової Хомчин, яке не дає результату і паразитує на коштах львів’ян.
СВІЙ ДО СВОГО ПО… ЧУЖЕ
У ті самі дні, в тому ж 2018 році, ресторанно-готельний Холдинг емоцій «!FEST», який належить так званій «сім’ї Садового», став співвласником «Дзиґи», де, як уже було згадано, впродовж багатьох років керівником рекламного відділу працює Хомчин. Таким чином чиновниця і депутатка стала пов’язана зі Садовим ще і в бізнесі. Втім, це був тільки початок її роботи на користь структур, які перебувають під контролем мера.
На сайті державних публічних закупівель «Прозорро» можна відстежити тендери, які провела структура Хомчин. І засумніватися в їхній прозорості. Адже відразу кидається в очі участь в усіх без винятку тендерах всього одного учасника. Ну, і те, що цим єдиним учасником, а відтак переможцем, є хтось близький Садовому.
Йдеться, зокрема, про так звану соціологічну агенцію «ФАМА», засновану іншою чиновницею Садового — Мар’яною Малачівською-Данчак. Ця фірма роками отримує гроші з бюджету Львова на виконання сумнівних замовлень мера і виступає майданчиком для його маніпуляцій в час виборів.
Так, наприклад, у березні зареєстрована як ФОП працівниця «ФАМИ» Христина Ілик завдяки Хомчин отримала з бюджету Львова 70 тисяч гривень.
А сама «ФАМА» у липні — ще 48 тисяч гривень.
Серед бенефіціарів цих тендерів можна знайти і давнього друга Хомчин, колишнього співробітника ТРК «Люкс» (належить дружині Садового) — Петра Нека. На виборах в різні роки він допомагав Хомчин і її «патронесі» Ірині Подоляк, а останнім часом — отримував десятки тисяч з бюджету Львова за веб-дизайн для незрозумілих проектів чиновниці.
Ще один напрямок, у якому чиновниці Садового вдалося прибрати до рук не своє — комунальне майно.
Щойно створивши «Інститут стратегії культури», міський голова руками своїх депутатів віддав цій структурі в оренду приміщення площею 135 квадратних метрів. І не будь-де, а в елітному будинку в самому центрі міста — на площі Міцкевича, 6/7.
135 квадратів для 6 (!) працівників структури…Дивно? Аж ніяк. Бо цю будівлю Садовий вже давно вважає своєю власністю. Спершу поселив там свою партію «Самопоміч» (при цьому за кілька років заборгував за оренду Львову півмільйона гривень). Потім — ще й свою власну ГО «Інститут просвіти». Водночас нікого іншого в будинок не допускали — навіть АТОшників, які хотіли розмістити там свою організацію. Згодом бюдівлю ще й відремонтували за гроші міста, віддавши підряд «улюбленій» фірмі. Усі ці схеми минулого року викрила прокуратура і… прокурора звільнили, а справу закрили (не без сприяння Садового, вочевидь). Втім, це тема вже іншої публікації.
Будинок на пл. Міцкевича 6/7
Натомість тут варто згадати ще про один момент. Про те, як Юлія Хомчин, будучи депутаткою і чиновницею Львівської міської ради, з легкої руки інших чиновників Львівської міської ради отримала пільговий кредит на купівлю квартири за рахунок коштів міського бюджету Львова.
Відповідні кошти в сумі 717 тисяч 51 гривню Хомчин отримала у 2018 році (що відображено у її декларації) – через програму сприяння молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам, списки кандидатів до якої складали заступники міського голови Садового і затверджував виконавчий комітет, який складається з цих же заступників на чолі зі самим Садовим.
У нетлінному творі Ільфа і Петрова «Золоте теля» був персонаж, якого називали «голубим злодюжкою» – він крав усе, що потрапить під руку, відчував при цьому пекельний сором, але вдіяти зі собою нічого не міг. Ми наразі не знаємо, чи переслідують муки сумління «голубих злодюжок» від львівської «культури», але суть їхньої «стратегії» не викликає сумнівів – тотальна корупція і «крадівництво». Далі буде.
Олена Брезінська, для «Вголос»
