Двоє хлопців із Львівщини – Сергій Багрій та Андрій Кошіль після повернення після служби в АТО започаткувати спільну справу – молочну ферму. Про це пише Високий замок.
Як пригадує Сергій, рішення прийшло не одразу. Кілька років кожен займався своєю справою, але під час передзвонювань та спілкувань виникла така ідея
«Мали бажання, ідею, приміщення. Зібралися і вирішили разом почати господарювати. Так і працюємо», — зазначає Сергій.
На батьківщині Андрія, у селі Любинці, реконструювали приміщення, заготували корми, закупили перших нетелів. Допомагав порадами, настановами, консультаціями у новій для хлопців справі директор Львівської аграрної дорадчої служби Іван Паньків.
По перших тварин звернулися до людей, які мають досвід у фермерській справі, — до родини Шишаків зі села Березця Городоцького району. Консультувалися у господарствах Літинське, Пчани-Данкович.
Паралельно вчилися самі, засвоювали ази господарювання, заготовляли корми. Дивилися, як працюють інші ферми, намалювали свою і почали втілювати мрію у життя.
Мають всебічну підтримку від сільського голови Любинців Володимира Мачалаби. Він виділив їм два гектари землі, щоб хлопці-атовці могли розвивати власне господарство. Допомагали на початках друг Сергія Юрій Масний, а також його батько Степан Гнатович Масний, який раніше працював головним зоотехніком.
Хлопці активно взялися до роботи. Власноруч, а також за допомогою будівельників реконструювали тваринницьке приміщення, довели його до такого стану, аби тваринам у ньому було комфортно.
Їздили по селах, вибирали, купували худобу, вчилися. За цей час на фермі народилися телятка. Перші були з генетикою джерсейської породи. Нині мають 15 корів, молодняк гольштинської породи, українських чорно-рябих, джерсеїв.
«Наші корівки поки що дають небагато молока. Але людям воно смакує. Адже багато залежить від того, чим годувати тварин, як їх доглядати. Молоко у наших корів — смачне, жирне. З нього люди можуть виготовляти іншу продукцію — масло, сир, сметану», — розповідає Сергій.
Звісно ж, не все спочатку було гладко. Працювали, вчилися на власних помилках, набивали ґулі. Але, кажуть хлопці, краще спочатку набити ті ґулі, щоб надалі було легше. Першого року траву не так посушили. Ще не мали власної техніки. Не знали всіх технологій.
Тепер у них уже є розподіл обов’язків. Сергій Багрій займається організаційними моментами, тобто відповідальний за організацію виробництва. Працює у Львові, каже, заробляє гроші, потрібні для розвитку ферми. Це він безпосередньо їздив на ферми, спілкувався з людьми, дорадниками, зокрема із фахівцем своєї справи Іваном Паньківим. На ферму приїжджає раз на тиждень, і відразу біжить до стайні та береться до роботи. Активно допомагає йому дружина Наталія. Його колега Андрій Кошіль відповідальний безпосередньо за виробництво, і це у нього теж добре виходить. Він живе у селі, біля ферми. Як каже про свого друга Сергій, Андрій, як трактор, — прокидається вдосвіта і від раннього ранку до пізньої ночі на фермі. Допомагає йому дружина Оксана.
Хлопці наполегливо йдуть до своєї мрії — виробляти щодня понад 1 тисячу літрів молока. Цьогоріч у їхніх планах — розвивати виробничі потужності ферми, заповнити тваринницьке приміщення, розраховане на 50 тварин, вийти на вищі надої. «Усе залежить від того, чим годуватимемо корів», — каже Сергій. Тому хлопці передусім подбають про кормову базу. Точніше, уже почали дбати про корми — підготували поле, аби навесні засіяти травою, кукурудзою.
Рухаються далі, бо переконані: перспективи у розвитку молочного господарства у нас на батьківщині є, і ми повинні пити молоко від українських корів, а не закуповувати деінде.
