Журналісти Херсонщини не здаються та попри загрозу життю та утиски окупантів продовжують працювати. До дня журналіста у Медіацентрі Україна чиновниці департаментів культури та зв’язків з громадськістю Херсонської міської ради, яким вдалось вирватись з окупації, розповіли про нову реальність роботи журналістів в регіоні. Також оприлюднили звернення до медійників з усього світу.

Про це повідомляють у Медіа Центрі.

Олена Пімєнова, начальник відділу по роботі зі ЗМІ Департаменту у справах ЗМІ та зв’язків з громадськістю Херсонської міської ради. Про життя та роботу в умовах окупації:

«Життя в окупації, це коли ти не можеш вийти на вулицю з телефоном, тому що у тебе багато контактів журналістів, чиновників, друзів з відомими прізвищами. В тебе там фотографії херсонських локацій. Ти ніколи не можеш бути певен, що  цей телефон не перевірять чи не відберуть».

«Дуже багато людей зникають, зникають прямо з вулиць, зокрема, і журналістів. Кілька випадків, які я знаю: їх виманювали на зустріч, нібито через друзів. Тобто телефонує друг: “Давай зустрінемось, є якась інформація”, людина виходить, і більше не повертається».

Про те, як вирвалась з окупації:

«На першому блокопості, коли ми виїжджали з міста, у окупантів були два списки. Перший, я так зрозуміла, це правоохоронці, учасники АТО, а інший — журналісти. У мене в сумці, на самому дні, було посвідчення члена Національної спілки журналістів і була вишиванка. Вона в мене єдина, і я вирішила, що я її вивезу. Хоча мені ніхто не міг гарантувати, що я залишусь жива, якщо росіяни її знайдуть».

«Блокпостів було 60 приблизно. Найбільший переляк був на останньому.  Ми ночували у полі і посеред ночі прокинулись від того, що за кілька дерев від нас росіяни почали обстрілювати наші позиції. Але ми всім автобусом дуже раділи, коли чули, що наші відповідають».

Світлана Думинська, начальник  управління культури Херсонської міської ради. Про спротив, який чинить Херсонщина окупантам:

«Спершу, це були величезні мітинги, люди виходили, не боялися взагалі нічого. Ніхто з окупантів не очікував, що їх не сприйме Херсонщина. Але після того, як почалося використання зброї, шумові гранати, то звісно людей на мітингах стало менше, але партизанський рух став міцнішим. Люди не йдуть на співпрацю з окупантом. Всіляко показують, що Херсон це Україна».

«Коли ми пишемо, що загарбницьку ганчірку, а по іншому прапор росії на херсонщині не називаємо, десь знімають, ви навіть не можете уявити, скільки підтримки отримує ця новина у всіх чатах, якими мешканці херсонщини можуть скористатися».