Наприкінці березня, в той час, коли росіяни знищували прикордонні населені пункти Сумської області керованими авіабомбами та артилерією, двоє депутатів місцевої обласної ради намагалися підкупити керівника військової адміністрації за 100 тис дол.
Стільки вони пропонували чиновнику за об’єднання двох медичних установ і збереження на посаді головного лікаря об’єднаної лікарні одного з хабародавців.
Цей випадок яскраво ілюструє можливості для незаконного збагачення, які доступні для лікарів та керівників державних і комунальних медичних закладів.
“Медицина в Україні – безоплатна” – міф та парадокс, що дісталися нашій країні в спадок від радянської системи. Щодня тисячі українців платять готівкою з власної кишені фахівцям за прийом, хірургам та анестезіологам – за операції, а медсестрам – за догляд.
За оцінками представників галузі та експертів “сірий” ринок медичних послуг в Україні сягає 100-150 млрд грн на рік. “Обсяг тіньових платежів настільки великий, що тривалий час система була від них структурно залежною. Забери платежі пацієнта і система просто впаде”, – каже співзасновник Українського центру охорони здоров’я Павло Ковтонюк.
Чому українці продовжують “дякувати” лікарям? Чи потрібно боротися з “сірим” ринком медичних послуг? Що можна зробити для підвищення прозорості у галузі?
Про це написала Економічна правда
Що входить до “сірого” медичного ринку
До “сірого” медичного ринку заведено відносити оплати за послуги лікарів в конвертах, різного роду особисті “подяки” медичним працівникам, внески до благодійних фондів, що існують при лікарнях, перелічує генеральний директор медичної мережі “Добробут” Вадим Шекман.
“Людина, що сплатила не через касу, не може поскаржитися на якість лікування, вимагати повернення коштів за неякісні послуги. Крім того, неофіційна оплата не дає змогу клієнтам порівнювати ціни в різних закладах”, – каже він.
Для держави негативними наслідками існування тіньового ринку медичних послуг є несплата податків з грошей в конвертах і неефективний розподіл коштів. “Державі незрозуміло, що і куди треба закуповувати”, – каже Шекман. А Ковтонюк нагадує, що неформальна оплата медичної послуги є кримінальним правопорушенням.
У 2017 році, під час роботи заступником міністерки охорони здоров’я Уляни Супрун, Ковтонюк з посиланням на дані Всесвітньої організації охорони здоров’я озвучив обсяги тіньових коштів в українській системі охорони здоров’я. На той момент мова йшла про 50 млрд грн.
“В ті роки загальний бюджет на охорону здоров’я в Україні становив близько 100 мільярдів гривень. Опитування домогосподарств свідчили, що близько половини від всіх видатків на медицину становили платежі з кишені, тож цифра у 50 мільярдів – це було припущення”, – каже Ковтонюк.
У 2024 році державні видатки на охорону здоровʼя становлять 203,4 млрд грн. За словами Шекмана річний розмір “сірого” ринку медичних послуг наразі становить 150 млрд грн.
Ковтонюк припускає, що ця цифра реальна, зауважуючи, що дані не зібрані емпірично, а є оцінкою на основі припущення. “Але так, це багато. Це дуже велика кількість грошей”, – додає співзасновник Українського центру охорони здоров’я.
Медицина “безкоштовна”
Хронічне недофінансування галузі охорони здоров’я державою створило численні колізії, за яких українці змушені самостійно оплачувати лікування або відмовлятись від нього.
“Ми приходимо до лікаря, він каже: вам треба одне-друге-третє, ідіть в аптеку купіть. В ідеалі, за призначенням лікаря всі ліки мають покриватися державою. Але так не буває”, – констатує Ковтонюк.
За оцінкою експерта, на придбання ліків в аптеках припадає три чверті всіх видатків домогосподарств, пов’язаних з медициною. “Це не тіньові гроші, просто пацієнт змушений їх платити”, – каже Ковтонюк.
Часто люди купують ліки без призначення, на свій вибір. Згідно з результатами останнього дослідження “Індекс здоров’я. Україна”, у 2020 році щомісяця українці витрачали на придбання ліків в середньому по 750 грн.
В цьому ж дослідженні вимірюється й фінансова доступність медичної допомоги. Її індикатором є відкладання звернення по амбулаторну або стаціонарну медичну допомогу через брак коштів.
Якщо у 2016 році понад 40% громадян відчували, що не можуть собі дозволити такого лікування, то у 2020-му році їхня частка скоротилася майже вдвічі (19%). Дані за 2021-2022 роки відсутні.
Найближчим часом будуть опубліковані результати дослідження за 2023 рік.
Зробити ринок прозорим
Як розв’язати проблему доступності медичної допомоги для українців? У 2018-2020 роках активно впроваджувалася медична реформа, покликана дати доступ українцям до безкоштовних медичних послуг та ліків, а лікарів зробити фінансово мотивованими.
Міністерство охорони здоров’я перейшло на модель оплати послуг “гроші ходять за пацієнтом”. Парламент рік у рік збільшував фінансування програми медичних гарантій.
Медична реформа і зараз впроваджується, просто не так динамічно, каже Ковтонюк. Поточна задача полягає в тому, щоб замістити оплату пацієнтів за необхідні їм доказові медичні послуги та ліки у публічне фінансування.
“Необхідно збільшувати фінансування програми медичних гарантій з одного боку і звужувати перелік послуг і ліків, які закуповує Національна служба здоров’я (НСЗУ), до доказових, пріоритетних і ефективних. За стабільного збільшення фінансування заміщення оплати пацієнта публічним фінансуванням відбудеться повністю доволі скоро”, – переконаний колишній заступник міністра охорони здоров’я.
Шекман пропонує подумати над запровадженням обов’язкової державної страхової медицини або системи ваучерів. На його думку, НСЗУ має перетворитися на страхову компанію, яка виплачуватиме гроші клінікам, які надали послуги.
“Щоб у людини було чітке розуміння, що вона платить за медичні послуги, вона має або платити свої гроші, або мати ваучер, або розраховуватися страховою карткою безпосередньо в касі клініки.
В такому випадку українці перестануть платити лікарям в кишеню. Гроші дійсно мають йти за пацієнтом, незалежно від того, це державний, приватний чи комунальний заклад”, – каже керівник “Добробуту”.
Перешкоди і виклики
Проблемою на шляху впровадження страхової або ваучерної моделей може стати суттєва різниця у вартості послуг в державних/комунальних і приватних клініках. Наприклад, “Добробут” так і не уклав договір з НСЗУ на надання медичних послуг за Програмою медичних гарантій.
Собівартість прийому пацієнта у “Добробута”, який підписав декларацію з сімейним лікарем, є вищою за ті 780 грн на рік, які нині платить НСЗУ. Тому, оформити декларацію з сімейним лікарем в багатьох приватних клініках не можливо.
Шекман каже, що при впровадженні страхової або ваучерної медицини держава може ввести концепцію співоплати або доплати – платежу, який покриває частину вартості послуги з кишені або страховки пацієнта.
“Якщо держава сама не в змозі все оплатити, вона має офіційно повідомити, що зможе сплатити, наприклад, тільки 50%. Давайте зрозуміємо, за що держава в змозі платити, за що – ні, і як ми будемо це вирішувати”, – каже Шекман.
Ковтонюк виступає проти ідеї співфінансування. На його думку, співоплата буде фактичною легалізацією тих самих конвертів лікарям.
“Таке рішення перетворює проблему на непроблему. Багато українців не можуть собі дозволити платити гроші. І якщо вони стоять перед необхідністю ці гроші платити, коли їх не мають, це ставить їх в складні життєві обставини.
Згідно з дослідженням, переважно в таких випадках люди відмовляються від лікування. Тобто фактично виходять з ситуації, коли треба платити, ціною здоров’я”, – каже Ковтонюк.
Медичний економіст з Німеччини Фредерік Редер вважає, що в Україні страхування здоров’я вразливих верств населення могли б забезпечувати неприбуткові страхові організації через субсидії на покриття місячних страхових премій.
“Можна використовувати систему співстрахування для покриття витрат на ліки та перебування у лікарні в разі серйозних захворювань за місячну страхову премію у розмірі 20-30 доларів. Це рішення для пацієнтів, які не можуть собі дозволити лікування або зовсім, або частково”, – писав у колонці для ЕП Редер.
ЕП поцікавилась у Міністерства охорони здоров’я баченням уряду щодо подолання тіньових платежів на медичному ринку. Однак на момент виходу публікації відповіді так і не отримала.
