У селі Озерці на Івано-Франківщині хочуть закласти виноградники та звести житловий комплекс для внутрішньо переміщених осіб.
Наприкінці березня в Дубовецькій громаді Івано-Франківської області висадили майже трикілометрову алею бузку на честь місцевих мешканців, які захищають Батьківщину. У громаді плекають надію, що саджанці дадуть перший цвіт уже наступної весни, і бузкова алея стане улюбленим місцем відпочинку не лише для місцевих, а й привабить туристів. Бузок висаджували поблизу села Озерця. Тепер тут проживають лише троє людей, проте у села – амбітні плани щодо розвитку, про що розповідає у своєму репортажі кореспондентка Укрінформу.
– Назва села походить від того, що тут є карстове озеро. Ще одна назва – Озірце – зумовлена тим, що в селі є високі пагорби, звідки гарний обзір. Хоч людей тут мало, але село відоме своєю красою, – розповідає староста Кінчаківського старостинського округу Василь Колодій, який разом із громадою прийшов висаджувати бузок.
За його словами, Озерце (із наголосом на останній склад) – найменше з 15 сіл Дубовецької громади. Розташоване за 2,5 км від роз’їзду до села Кінчаки, і саме таку відстань доводиться долати його мешканцям, щоби купити продукти, зайти на пошту, отримати соціальні послуги. У Кінчаки курсують автобуси, а ось у Озерці – ані доріг, ані адміністративних будівель.
– Офіційно в Озерці проживають 11 людей, але реально – лише троє. Вони опікуються церквою і сподіваються, що до села повернуться люди, – констатує староста.
Запевняє, що Озерце – точно не мертве село.
– Коли у вересні в нас відновлювали релігійну громаду, приїхали до сотні людей. Вони прибули до скульптури Матері Божої, що у місцевому храмі Різдва Пресвятої Богородиці. За переказами, її привезли з польського міста Ченстохови, – додає Колодій.
Він запевняє, що люди нині цікавляться житлом в Озерці, але не залишаються, бо тут немає ані водогону, ані централізованого опалення.
– Із усіх зручностей – лише електроенергія. У селі є близько 30 порожніх хат, – констатує староста.
Каже, що в Озерці – лише дві криниці, бо люди здавна використовують воду з місцевого озера, що зветься Бірюзовим оком.
– Розповідають, що у ХІХ столітті – а тоді тут мешкали до 400 людей – власниця села Озерця запускала качок з урочища Топила, і вони, здолавши майже три кілометри під землею, випливали в Озерці. Але науковці не підтвердили існування тут підземної ріки, – каже староста і радить поспілкуватись з одним із мешканців села – Михайлом Гуриновичем, який саме їде велосипедом повз бузкову алею.
– Нас у селі мешкає троє, але ще є приїжджі. Тут їхні батьки жили, то приїжджають на городи. Чи сумно мені? Сумно, але я люблю природу, вона у нас чудова. В лісі є все: гриби, малина, суниці. На городі маю картоплю, цибулю, часник… Ні корови, ні свиней не тримаю. По хліб їжджу велосипедом двічі на тиждень, а це – по чотири кілометри. Я вже звик до такого життя – все на дровах, газу немає. Як батьки жили, так і я живу, – розповідає пан Михайло.
Пригадує, що його село почало ставати малолюдним у 1990-х роках, коли жителі після закінчення школи виїжджали на науку та до праці у більші міста.
– Я теж повернувся з Франківська, бо треба було доглядати батька. Недавно поховав його, тепер живу сам. У листопаді мені буде 60 років. Куди мені тікати? Тут – тиша, навіть злодіїв немає, – усміхається пан Михайло та додає, що, окрім нього, в селі мешкає поважне подружжя Гергелюків. Кажуть, в Озерці люблять гостей, а вони щоразу частіше приїжджають сюди милуватись природою, неймовірним озером.
– Я постійно п’ю воду з цього озера. Батьки її теж пили і жили по 90 років. Улітку вода така холодна, що помитись не можна, а взимку не замерзає, бо така м’яка, – констатує пан Михайло і поспішає по хліб. Глибина Бірюзового ока – близько 5 метрів, діаметр – майже 12 метрів. Кажуть, воно має лійкоподібну форму і живиться з підземного потоку. За своїм кольором озеро наче сперечається з блакиттю неба. Вчені стверджують, що бірюзовий колір води у озерцівській водоймі зумовлюють розчинені у ній сульфати. Із озера витікає струмок, у якому теж завше чиста і холодна вода.
У селі зародився фестиваль усної оповіді з однойменною назвою «Озерце». Його проводили тут уже третій рік поспіль восени.
– Засновник фестивалю – Юрій Андрухович. Він щороку приїжджає в Озерце. Люди читають свої оповіді, тоді село оживає, бо мета фестивалю – повернення живих голосів, – розповідає заступниця сільського голови Дубовецької громади Тетяна Опацька. Для проведення фестивалю в Озерці відновили автентичну хату. До неї навіть провели інтернет, щоби там засідало журі. А ще під час фесту розвішують історичні світлини Озерця: розглядати їх – дуже щемно для людей.
– Ще робили в Озерці Маланку – сакральне свято на межі двох культур. Тоді приїхали власники будинків. Працівники відділу культури та клубних заходів ходили від хати до хати, колядували, водили Козу. Люди в Озерці плакали, бо давно вже такого тут не було, – додає пані Тетяна.
Зауважує, що Озерце ожило, коли почалась повномасштабна війна, адже тоді люди масово повертались із міст до батьківських хат. Але з часом у селі знову запанувала тиша. Заступниця сільського голови зауважує, що в Дубовецькій громаді тепер проживають 114 внутрішньо переміщених осіб.
– Найбільше – в Ланах, Делієві, Маріямполі та Дубівцях. Є і багатодітні родини. Приміром, одна така сім’я нещодавно переїхала в Дубовецьку громаду з Донеччини. Батько займається ремонтом автівок для ЗСУ. Мають трьох дітей, вже тут невдовзі народиться четверта. Біда в тому, що не всі діти вчаться в наших школах, більше онлайн… Та частина ВПО таки звикають до життя тут. Так, у громаді ми відкрили разом із благодійною організацією «Карітас» шелтер для 40 осіб, – каже Опацька.
Вона розповідає, що ініціатива проведення акції «Весна. Життя. Перемога», в межах якої в громаді висадили бузкову алею, належить молоді.
– Із громади пішли на фронт 285 чоловіків, на їхню честь і висадили бузок. Його і діти зносили, і мешканці сіл… Загалом тисяча саджанців вийшла. Я особисто принесла свій, сортовий. Мій тато був селекціонером, тож я нині саджу пухнастий бузок. Будемо його доглядати, чекати хлопців живими та здоровими, – говорить пані Тетяна і додає, що перший цвіт бузкової алеї очікують наступної весни. Сподіваються, що тоді вона отримає таку омріяну для всіх назву – «Алея Перемоги».
– Торік в Озерці був найбільший приріст населення – 50 відсотків. Мешкало двоє людей, а тепер – троє. Тож якщо ви забажаєте поспілкуватись бодай з одним, то вважайте, що опитали третину населення села, – усміхаючись, каже голова Дубовецької територіальної громади Павло Андрусяк.
Ми зустрічаємося з ним, власне, біля Бірюзового ока. Тут облаштована відпочинкова зона, з місцями для пікніків та паркування. Профінансувала це Галицька районна рада, так підтримавши проведення літературного фестивалю.
Павло Андрусяк запевняє, що останніми роками Озерце змінюється і розвивається, і не лише у літературно-фестивальному руслі. Каже, нещодавно до села трохи зробили дорогу, а нині тут обговорюють плани щодо зведення житлового комплексу для внутрішньо переміщених осіб.
– Йдеться про європейські кошти. Інвестори шукають села, які помирають. Думаю, в Україні знайшли й такі, де взагалі немає людей. Планують інвестувати гроші європейських урядів, щоби створити для внутрішньо переміщених осіб умови для проживання та робочі місця в сільському господарстві. Мета – щоби люди не просто повернулись в Україну, а щоб мешкали на екологічно чистій території, де було б цікаво, а головне – можна було працювати. Один із таких проєктів ми розглядаємо в Озерці, – говорить Павло Андрусяк.
Він зауважив, що для реалізації цього проєкту тривають перемовини з власниками будинків, у яких нині ніхто не проживає.
– Ми б хотіли, щоб для тих, хто колись тут жив, цей проєкт став таким, що дивиться у майбутнє, щоб вони були його учасниками, – зазначає Андрусяк.
Щодо робочих місць, то голова Дубовецької громади категорично відкидає можливість будівництва заводів у Озерці. Каже, що в громаді нині зводять гіпсовий завод, працюють чотири комплекси «Гудвеллі» (сільськогосподарська компанія, що належить датським інвесторам, – ред.), але в Озерці подібного не буде. Наразі тривають перемовини з інвестором про закладання тут виноградників.
– Там, де ми сьогодні садили бузкову алею, є невеличка гора. То ми пропонуємо інвестору розглянути питання виноградників. Це південні схили, чому б ні? Будуть виноградники – буде невеличка винарня, а це – робочі місця. Озерце – місце саме для таких інвестицій, – упевнений Павло Андрусяк.
Він додає, що Озерце – благодатна місцевість, і якщо тут вдасться реалізувати цей проєкт, до села неодмінно повернуться людські голоси.
