За 18 років владарювання Андрія Садового у львівській Ратуші засуджених із когорти міського виконавчого комітету набралось уже понад чортову дюжину. Оскільки львівський мер має твердий намір аж до своєї глибокої пенсії наполегливо колекціонувати інавгурації президентів (Ющенко, Янукович, Порошенко, Зеленський і прийдешні), відповідно виникає припущення, що засуджених львівських посадовців може стати навіть більше двох чортових дюжин.
Перед розповіддю про eventus crimināle Романа Назаровця, соратника і близького приятеля Андрія Садового ще із юних років, доцільно зробити кримінальну прелюдію – розповісти про неординарну судову справу з історії Сихівського районного суду Львова.
Холодного квітневого дня 2018 року в Сихівському суді слухали кримінальну справу правопорушниці Божени Стрихар. До того часу підсудна працювала головною спеціалісткою організаційного та бухгалтерського забезпечення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львові (ДАБІ є виконавчим органом Львівської міської ради). А привели Божену Стрихар у Сихівський суд якихось $500, які вона вимагала від джентльмена. Він покращив свої житлові умови у квартирі будинку, який є пам’яткою архітектури місцевого значення. Проте цей день – 5 квітня 2017 року – виявився невдалим, а джентльмен – скнарою: узяв і на Божену Стрихар замельдував до відповідних органів.
Доволі швидко обласна прокуратура Львова розслідувала незаконну фінансову вимогу Божени Стрихар і 31 травня 2017 року надіслала висновки досудового провадження у Сихівський суд (за територією зафіксованого місця отримання спокусливих долярів), де вони потрапили на стіл судді Богдана Мички.
Знаний львівський антикорупційний центр NGL.media (більше відомий як «Наші гроші»), незалежний від українських владних установ чи маститих олігархів, а лише від ґрантів американського трейдера Джорджа Сороса, міжнародних донорів і фінансових пожертв вдячних читачів, звернув увагу, що кримінальне провадження стосовно Божени Стрихар зайшло у суд за частиною 3 статті 368, а вийшло зі суду із частиною 3 статті 354 того ж таки Кримінального кодексу. В першому варіанті підсудній загрожувало виключно позбавлення волі на строк від 5 до 10 років із конфіскацією майна, а другому варіанті присутня широка палітра покарання – штраф, громадські роботи, обмеження волі або позбавлення волі.
Глибокий знавець кримінального законодавства суддя Богдан Мичка з’ясував, що Божена Стрихар під час скоєння злочину не була службовою особою, а це означає, що стаття 368 аж ніяк їй не личить. Проникливі розслідувачі NGL.media навіть констатували: прокурор дізнався, що підсудна не є службовою особою лише в суді під час розгляду справи.
Невже обласна прокуратура могла так примітивно зганьбитись? Прокурор, який провадив досудове розслідування, аж ніяк не схожий на некомпетентного, за його спиною чималий досвід у кримінальних обвинуваченнях. Є припущення, що ця юридична каверза могла трапитись лише з однієї причини: поки кримінальна справа «Львівська територіальна громада проти Божени Стрихар» відлежувалась у суді тривалий час (від 31 травня 2017 року і аж до 17 квітня 2018 року), в посадові інструкції для ДАБІ могли внести зміни, а ще й імовірно заднім числом.
В очікуванні судового засідання підсудна все одно видимо нервувала. Поруч із нею, на лаві для учасників слухання, плече-в-плече сидів Роман Назаровець, тогочасний директор Музею народної архітектури. Не вдалось з’ясувати: Назаровець самовільно залишив робоче місце в Шевченківському гаю чи відпросився на суд у свого роботодавця, в Андрія Садового. Директор музею тримав Божену Стрихар за руку, ніжно гладив її по руці та заспокоював, що все буде добре, що справа владнається. Усім своїм видом Роман Назаровець показував, що є впливовою особою, прототипом героя радянського сатиричного фільму «Потрібні люди». Відтак для нечужої йому людини зробить усе, що від нього залежить, навіть неймовірне.
Адвокат підсудної Олег Іванов навіть не завдавав собі клопоту спілкуватись із Боженою Стрихар, підбадьорювати її, як це звикло роблять захисники. В очікуванні суду він тинявся коридором туди-сюди із настільки відверто-нудьгуючим виразом на обличчі, який однозначно підказував: адвокатові вже відомо, що відбудеться в залі судового засідання.
Представник прокуратури в колективному очікуванні початку судової справи участі не брав, перебував деінде, але з’явився відразу, як тільки слухання розпочалось.
І неймовірне таки настало. Вирозумілий суддя Богдан Мичка, зваживши, що в контексті наново з’ясованих у суді обставин Божена Стрихар не була службовою особою, на час судового слухання є самотньою матір’ю-одиначкою і самотужки виховує дитину, присудив правопорушниці штраф у розмірі 8500 гривень за хабар у $500, який по курсу долара на момент зачитування вироку становив суму 13559 гривень.
Прокуратура апеляцію не подала. Можна припустити, що втратила інтерес до малозначущого доларового хабаря. Якщо прокуратура має інтерес, а ще й «закусить вудила», то може дійти і до Верховного суду, а там домогтись повторного розгляду справи. Такі прецеденти трапляються. Наприклад, у Галицькому суді Львова повторно будуть слухати справу «Прокуратура проти адвоката», в якій підсудного попередньо двічі виправдали за недоотриманий хабар – у першій і апеляційній судових інстанціях.
Повчальна сихівська кримінальна прелюдія про аморальне бажання чужих $500 плинно підводить до головного – до ще одного судового провадження, але вже у Личаківському суді. Там на лаві підсудних (навіть не повірите!), опинився вже вище згаданий впливовий приятель Андрія Садового – сам Роман Назаровець. За привласнення і розтрату громадського майна шляхом зловживання службовим директорським становищем до нього позивається (о, диво!) львівський міськвиконком в особі правової експертки Софії Лучишин, підлеглої Андрія Садового. Причому в цій справі Назаровець проходить не сам, а в кримінальному тандемі з Юрієм Галасем, колишнім керівником охоронної структури під орудою Андрія Садового – хронічно фінансово збитковим ЛКП «Муніципальна варта».
Підсудним Назаровцеві та Галасю інкримінують частину 5 статті 191, яка передбачає покарання позбавленням волі на строк від 7 до 12 років із конфіскацією майна. Комусь із цих підсудних («Особа_3») ще інкримінують і статтю 27, яка у кримінальному злочині визначає підручного, підбурювача або організатора. Судячи зі шкали інтелекту Біне фізіології обличчя підсудних звинувачувальна 27 стаття найлогічніше підходить Романові Назаровцю.
У Личаківському суді дві пари личаків (керпців) у далеку дорогу для Романа Назаровця і Юрія Галася плестиме суддя Володимир Мармаш, а захищати обох підсудних узялись аж четверо адвокатів. Будемо спостерігати, чи химерна Фортуна буде такою ж прихильною до Романа Назаровця, як у Сихівському суді до його близької знайомої.
Принагідно зазначимо: ще один екскерівник «Муніципальної варти», герой публікації видання «Твоє місто», не виконає обіцянок, які дав журналістці Наталії Лазарович. Павло Пец та іще шестеро муніципальних гвардійців Андрія Садового нині колективно відповідають перед законом у тому ж Личаківському суді за кримінальними статтями 27, 28, 191, 364 і 368.
Невідома громадськості чорна душа таки щось поробила Андрієві Садовому і його оточенню. Невідворотна петля Форсеті усе видиміше затягується навколо очільника Львова та наближеного до нього чиновництва. Міському голові за раніше вчинені неподобства і зухвалі чвари зі служителем Вищих Вселенських сил варто було би перепросити Юстина Бойка, а ще і попросити його прогнати наслані руйнівні чари натхненним молитовним словом та глибоким поколюванням святим копієм усього міськвиконкомівського колективу і себе самого.
Ярослав Левків, Леополіс
