У святі Богоявлення вшановуємо хрищення Ісуса в ріці Йордан пророком Йоаном. Описана ця подія в усіх чотирьох Євангеліях, що ввійшли у Новий Завіт, і є вона початком прилюдного служіння Ісуса.
Повідомив РІСУ.
Йоан – пророк, котрий бачив свою місію у підготовці людей до участі в новому етапі історії – приходу Месії. Для своєї проповіді він обрав знак – омивання людей в ріці Йордан. Обряди омивань були знайомі юдеям, але спосіб, який обрав Йоан, є унікальний для того часу.
Річка Йордан, в котрій хрестить Йоан, є межовим кордоном обітованної Богом Ізраїльської землі (Чис. 13:29). Той факт, що люди залишають єврейську країну, щоб прийти до Йордану, де Іван хрестить, свідчить про гноблення, яке існує в єврейському суспільстві: те, що було землею обітованою, стало землею рабства, як колись стародавній Єгипет. Таким чином це хрещення означає і готовністю нового «Виходу». Виходу з гноблення гріха.
Коли ізраїльтяни тікали з Єгипту, перейшли море, не замочивши ніг (на відміну від єгиптян, котрі затонули), і так само, входячи в обітовану землю, перейшли Йордан посуху (Іс.Нав. 3), так і тепер вони мають зануритись у воду, «померши» для старого життя. Через омиття Йоан запрошував людей прийняти докорінну зміну свого життя та висловити готовність до участі в ділах Божої сили, котрі мають от-от статись.
Тим, хто приходить для звершення докорінної зміни свого життя задля відкритості на Божий прихід, є й Ісус з Назарету. В момент хрещення Ісуса стає явним, що Божий прихід буде здійснюватись через Нього. Животворящий Дух Божий сходить на Ісуса і показує, що в Ньому є повнота нового, Божественного життя. Те, ким є Ісус, розкривається на річці Йордан через слова: «Ти єси Син мій возлюблений (Пс.2:7), у тобі – моє уподобання (Іс.42:1)» (Мр.1:11). Ісус відкривається у хрещенні як обраний Богом помазаник, тобто Цар (Пс.2), але водночас – як зневажений, страждаючий слуга з книги пророка Ісаї (Іс.42,53).
Для самого Ісуса Його хрещення означало скоріше не символічну «смерть для гріха», а реальну готовність виконати волю Отця, аж до смерті, для перемоги над гріхом у майбутньому. Тому Ісус називає хрещенням свою смерть на хресті: «Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і хреститися хрещенням, яким я хрещусь?» (Мр.10)
Ще за свого прилюдного служіння Ісус разом з учнями переймають, продовжують і розвивають практику Йоанового хрещення (Ів. 3:22-26), а в часі після воскресіння Ісуса практика хрещення стає необхідною для вступу в спільноту християн.
Хоч за головний «образ» хрещення було Церквою обрано смерть і воскресіння Христа (Рим.6), а не хрещення Ісуса в річці Йордан, та все ж серед деяких ранньохристиянських спільнот, а особливо Сирії та Єгипту – хрещення вірних, аж до IV століття, відбувалось в першу чергу через спогад про хрещення Ісуса, а не в контексті Пасхи. З цих самих регіонів походять і перші згадки, датовані ІІІ століттям, про святкування окремими спільнотами хрещення Ісуса. З четвертого століття можемо свідчити про поширення свята Богоявлення на весь християнський схід з датою святкування 6 січня.
Не відомо, чому святкування цього дня було поставлено на 6 січня — дату, котра, серед інших, зустрічається вже в ІІІ столітті. Пояснюючи цю дату в IV столітті, намагаються алегорично показати, що 6 січня є днем пов’язаним з сяйвом Сонця та його повнотою. Так Єфрем Сирін писав: “Минуло дванадцять днів — відколи Сонце сходити почало (мається на увазі Сонцестояння) і сьогодні – це тринадцятий день, котрий є символом Сина та його дванадцятьох апостолів” (Ephr. Hymn. de Nat. Chr. 6, 22).
Для свята Богоявлення тематика світла була важливою до такої міри, що саме свято «Богоявлення» називалось також «Святом Світел». Важливість тематики світла допомагає зрозуміти той факт, що в ранній Церкві широко побудувало передання про те, що під час хрещення Ісуса в Йордані з’явилося велике світло. Також, свято Богоявлення зберігало глибокий зв’язок з хрещенням вірних, котре було прийнято звершувати в цей день. Хрещення ж вірних було прийнято називати «просвіченням».
Варто зазначити, що початково хрещення Ісуса святкували разом з іншими подіями, такими як Його народження та навіть чудо в Кані Галилейській. Але вже до кінця IV століття бачимо в багатьох традиціях тенденцію до відокремлення хрещення Ісуса від інших свят. Таким чином святкування Різдва Христового переносять на 25 грудня. Про остаточне відділення хрещення від Різдва можна говорити з VII століття. Єдиною Церквою, котра не прийняла ці розділення, є Вірменська.
