У сучасних умовах війни проти України дедалі частіше фіксуються спроби ворожих спецслужб залучити молодь до здійснення протиправних дій, спрямованих на дестабілізацію ситуації в державі.
Агресор активно використовує інформаційний простір, соціальні мережі та інші цифрові канали комунікації для вербування осіб, які не завжди повною мірою усвідомлюють, що стають співучасниками злочинів проти власної країни. Найбільш уразливою до таких впливів є саме молодь, яка часто прагне самореалізації, швидкого заробітку або участі в начебто «героїчних» справах, не розуміючи реального характеру та наслідків своїх дій.
Методи, які використовують ворожі спецслужби, є різноманітними та продуманими. Серед них — фальшиві оголошення про набір волонтерів, пропозиції роботи з виконанням простих завдань, інструкції щодо фото- чи відеофіксації важливих об’єктів, нанесення символіки, підпали чи створення перешкод для органів влади. Окремі дії подаються під виглядом мирних протестів, творчої самореалізації або навіть соціального активізму.
Такі способи маніпуляції спрямовані на формування в молоді викривленої картини реальності та на виправдання участі у злочинах. Особливо небезпечною є тенденція до гейміфікації процесів вербування, коли замість усвідомлення наслідків людині пропонують роль «гравця», «учасника квесту» або «месника», що стирає межу між реальними кримінальними діями та віртуальними уявленнями.
Злочини, у вчиненні яких може бути використана молодь, охоплюють не лише збирання інформації, але й активні дії, що призводять до загрози життю та здоров’ю людей, руйнування об’єктів критичної інфраструктури, підриву національної безпеки. Це може стосуватися підпалів, мінування, фіксації та передавання координат державних установ, військових частин, транспортних вузлів, енергетичних систем.
Усі подібні дії передбачають відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України, включно з кваліфікацією як державна зрада, диверсія, терористична діяльність або співпраця з іноземною розвідкою.
Необізнаність або наївність не звільняють від покарання, що може бути суворим навіть для неповнолітніх.
Протидія вербуванню молоді з боку ворожих структур є спільним завданням державних інституцій, закладів освіти, правоохоронних органів, сімей і громадянського суспільства. Важливо створювати безпечне й довірливе середовище, у якому молодь почуватиметься захищеною, отримає належне інформування щодо ризиків і навчиться критично оцінювати інформацію, яку споживає.
Освітні програми мають включати теми національної безпеки, медіаграмотності, інформаційного захисту та цифрової культури. Крім того, молодим людям потрібно мати можливість звертатися до дорослих, педагогів чи правоохоронців у разі підозрілих контактів або загроз.
Належну увагу слід приділяти також роботі з батьками та педагогами, адже саме вони найчастіше першими помічають зміни в поведінці дітей і можуть запобігти негативним наслідкам.
Ефективною практикою є проведення профілактичних занять, інформаційних кампаній, тренінгів та відкритих обговорень із залученням представників правоохоронних органів та експертів з безпеки.
Водночас необхідно поширювати інформацію про можливість уникнення кримінальної відповідальності у випадках, коли особа добровільно повідомляє про спробу вербування та співпрацює з правоохоронними органами для розкриття злочинної діяльності.
Безпечне майбутнє держави залежить від активної позиції її громадян, зокрема молодого покоління. Усі мають усвідомлювати, що захист інформаційного, правового та фізичного простору — це не лише обов’язок держави, але й спільна відповідальність кожного українця. В умовах війни навіть одна необачна дія може призвести до тяжких наслідків, а одне вчасне повідомлення — врятувати десятки життів. Злагоджена робота суспільства — запорука того, що спроби ворога використати молодь як інструмент підриву нашої державності залишаться безуспішними.
Марко Мельник.
