У Львові поховали українського поета, шістдесятника, громадського діяча Ігоря Калинця. Він помер 28 червня, за кілька днів до свого 86-річчя, яке мав відзначати 9 липня.

Як повідомляє кореспондентка Радіо Свобода, похоронна процесія розпочалася з молитви у Святоюрському соборі, який був особливим місцем для Калинця. З 1987 року він активно боровся за вихід Української греко-католицької церкви з підпілля. Ігор Калинець був у числі шістдесятників, хто входив у Комітет захисту УГКЦ.

«Ігор Калинець був людиною, яка була вихована у греко-католицькій родині і був тим серед мирян, хто організовував вихід УГКЦ з підпілля. Дописи тогочасні, статті, світлини, на них видно, що подружжя Калинців було в авангарді Церкви. Калинці боролись сильно, щоб УГКЦ повернулась сюди до катедрального собору. Маючи талант і хист слова, Калинці пояснювали роль УГКЦ у своїх публікаціях», ‒ сказав отець УГКЦ Юстин Бойко.

Ігор Калинець народився 9 липня 1939 року. Після закінчення школи навчався у Львівському університеті імені Івана Франка.

У 1961 році Ігор Калинець одружився з Іриною Стасів. У 1966 році вийшла перша збірка поезій Калинця у Києві «Вогонь Купала». Згодом ще кілька – за кордоном.

Ігор Калинець працював у Львівському обласному архіві, але все змінив 1972 рік. 12 січня 1972 року КДБ розпочав погром українського шістдесятництва. У Львові і Києві були арештовані 19 осіб. Серед них – Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк. Ірину Калинець влітку засудили за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді» до шести років ув’язнення в таборах суворого режиму і трьох років заслання.

Ігор Калинець був засуджений радянськими органами через пів року після дружини на понад шість років ув’язнення суворого режиму і три роки заслання. Висновок займав 25 сторінок, де доводили, що нібито вірші Калинця «становлять велику загрозу існуванню радянської влади і монолітності СРСР».

На засланні у Забайкаллі Ігор Калинець перебував разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Семеном Глузманом.

З 1987 року подружжя Калинців поринуло в громадське і політичне життя Львова.

Ігор Калинець ‒ автор 17 збірок поезії, численних прозових творів, публіцистичних статей.

У 1992 році Ігор Калинець удостоєний Шевченківської премії за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій».

«Ігор Калинець відіграв для театру імені Курбаса дуже важливу роль. Приніс нам в 1988 році самвидав з поезією Стуса. Ми вперше ще в часи совєтів почали читати вірші і поезію Калинця. Його поезія сформувала нас, ми відчували міцний хребет нашої нації. І завдячуючи Калинцю ми стали популярними в Україні. Не знаю, як би склалася доля, якби ми не знали Ігоря Калинця», – говорить Тетяна Каспрук, актриса театру імені Леся Курбаса.

Традиційне загальноміське прощання з Ігорем Калинцем відбулося на площі Ринок. Сурмач зіграв останню мелодію для поета.

Під час поминального віча на Личаківському цвинтарі дочка Ігоря Калинця Дзвенислава Мамчур-Калинець зауважила, що її тато належить не лише родині, але й Львову, Україні, всесвітній історії.

«Я вірю, що у Львові ми створимо музей шістдесятництва і дисидентства, бо нам є що показати наступним поколінням. Я певна, що поезія Ігоря Калинця лунатиме в українських школах, тиші бібліотек, у душах молодих поетів і душах українців, бо його слово зіткане з правди і любові до України», – наголосила дочка поета.

Поховали Ігоря Калинця поруч із дружиною на Личаківському цвинтарі.