У період збройної агресії проти України будь-яка форма співпраці з державою-агресором або її представниками становить серйозну загрозу національній безпеці. Така діяльність не лише підриває обороноздатність держави, а й завдає непоправної шкоди життю та безпеці громадян. Законодавство України передбачає чіткі норми, що визначають відповідальність за колабораційну діяльність та інші форми сприяння ворогу.

Співпраця з ворогом може набувати різних форм: передача інформації про розташування та переміщення українських військ; допомога у підготовці та здійсненні диверсій; участь в органах влади, створених окупаційною адміністрацією; матеріальне чи інформаційне забезпечення окупаційних структур; поширення пропаганди та підтримка агресивної політики держави-агресора.

Часто така діяльність маскується під «громадську активність», «гуманітарну допомогу» чи «прагнення миру», проте у правовій площині розглядається як злочин проти основ національної безпеки.

Згідно з Кримінальним кодексом України, найбільш поширені склади злочинів у цій сфері це:

– Державна зрада (ст. 111 ККУ), що охоплює умисні дії на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності України;

– Колабораційна діяльність (ст. 111-1 ККУ), що включає добровільне зайняття посад в окупаційних органах влади, публічне заперечення збройної агресії чи заклики до співпраці;

– Передача матеріальних ресурсів збройним формуванням держави-агресора (ст. 111-2 ККУ);

– Диверсія (ст. 113 ККУ) — організація або вчинення вибухів, підпалів та інших дій з метою послаблення держави;

– Шпигунство (ст. 114 ККУ) — збирання та передача відомостей, що становлять державну таємницю.

Покарання за такі злочини є суворим і передбачає позбавлення волі на строк від кількох років до довічного ув’язнення, з конфіскацією майна або без такої.

У воєнний час судова практика є особливо жорсткою, адже йдеться про безпосередню загрозу життю тисяч громадян і безпеці держави.

Також варто пам’ятати, що навіть спроба чи підготовка до вчинення таких дій тягне за собою кримінальну відповідальність.

Окрім правових наслідків, співпраця з ворогом має глибокий моральний вимір.

Громадяни, які свідомо стають на бік агресора, зраджують свою державу, спільноту, рідних та пам’ять загиблих захисників.

У багатьох випадках суспільство засуджує такі дії навіть суворіше, ніж закон, і такі особи стикаються з тривалою соціальною ізоляцією та втратою довіри.

Варто усвідомлювати, що під час війни ворог активно застосовує методи психологічного та інформаційного впливу, намагаючись вербувати громадян через фінансові обіцянки, ідеологічну пропаганду або шантаж.

Однак жодні особисті вигоди не можуть виправдати участь у діяльності, яка шкодить власній країні.

Кожен громадянин зобов’язаний не лише утримуватися від будь-якої допомоги агресору, а й повідомляти правоохоронні органи про відомі факти вербування або колаборації.

Співпраця з ворогом — це злочин, який має як юридичні, так і моральні наслідки.

Українське законодавство чітко окреслює межі допустимого, а будь-яке їх порушення розцінюється як серйозна загроза для держави.

Пам’ятаймо: у час війни кожен із нас є частиною національної оборони, і навіть одна зрада може коштувати життя багатьом людям.

Марко Мельник.