Про це заявила Елла Лібанова — директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України ім. М. В. Птухи, — посилаючись на дослідження, яке проводять завдяки публічній ініціативі «Срібна економіка України: потенціал покоління 50+», передає Громадське.

Вона зазначила, що зміну ставлення роботодавців до віку потенційних працівників помітила десь у другій половині 2010-х років. А нині, за словами Лібанової, розпочався «срібний вік» економіки.

«Роботодавці зрозуміли, що ці люди їм потрібні. І зокрема, коли йдеться про людей старшого віку, в них є той соціальний капітал, якого немає в молоді. В них є та відповідальність, якої переважною мірою бракує молоді», — сказала вона.

А втім, за даними демографів, в Україні спостерігаються галузеві відмінності вікового складу. Наприклад, у сільське господарство, промисловість, будівництво, транспорт охоче беруть старших людей, тоді як ритейл, продажі, інформаційно-комунікаційний сектор, кол-центри та ресторанний бізнес відсторонюються.

Окрім того, бізнеси розглядають працівників старшого віку насамперед як стабілізаційний ресурс у ситуації нестачі, а не як самостійну та довгострокову цінність для розвитку організації, каже Лібанова.

«Роботодавці готові брати старших людей на роботу, але дуже рідко готові переглянути трудові моделі реалізації бізнес-процесів, які б розширювали спектр їхнього можливого застосування. Вони вбачають корисними старших працівників в окремих нішах — у підтримувальних, операційних або стабілізаційних функціях і рідко залучаючи їх до фронт-офісних, клієнтоорієнтованих чи стратегічних ролей», — зазначила вона.

За словами демографині, нині ейджизм проявляється не у формі прямої заборони чи виключення, а через «градацію стандартів позаіндивідуальної продуктивності, галузеві моделі організації праці та зниження інвестицій у професійний розвиток старших працівників».

Лібанова назвала головним драйвером демографічної динаміки міграцію: «Виїхали, і далеко не всі повернуться, переважною мірою молоді люди. І дбайливо використовувати кожний ресурс — це буде кожен роботодавець. Просто немає іншого варіанту. Робоча сила — це головний ресурс, і її немає чим замінити сьогодні. Роботизація і штучний інтелект все одно не на всі галузі поширюються».