25 квітня Вербну неділю (вхід Господній в Єрусалим) святкують християни східної традиції.

Через карантинні обмеження усі  миряни не зможуть відвідати храми і освятити вербу. Все буде відбуватися дистанційно, або ж з дотриманням усіх карантинних вимог та обмежень.

За євангельським переданням, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також вітали пальмовим гіллям.

В Україні таким деревом стала верба, тому в народі це свято називають Вербною Неділею, святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.

Свято в Єрусалимі водночас стало передвісником страждань Ісуса – за кілька днів його розіп’яли. Тому наступний за Вербною неділею тиждень називають Страсним. Упродовж Страсного тижня утримання від скоромної їжі повинно бути особливо суворим.

У цей день Церква згадує царське прославлення Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні.

Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній свята читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Це свідчить, що вони зустрічають Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках «знамення перемоги» — верби з запаленими свічками.

У народі вірять – освячена верба має цілющу та очисну силу: символічне биття освяченим гіллям оберігає від хвороб. В цей день дітей легенько «гладять» гілочкою лози, а коли б’ють, то примовляють: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень — Великдень.»

Освячені «котики» встромляють за образи та зберігають протягом року до наступних Великодніх свят.