“Еспресо.Захід” підготував підбірку історичних вілл, які останніми роками були зруйновані у Львові. В цьому допомогли доцент кафедри історії УКУ Ігор Жук і старша наукова співробітниця інституту “Укрзахідпроектреставрація” Оксана Бойко.

1. Одна з перших вілл, яку зруйнували за каденції Андрія Садового – вілла Ярославенка на Новому Львові. Вулиця, де мешкав композитор, і досі носить його ім’я, а от будинок, у якому він жив, знесли задля новобудови. Віллу на Ярославенка, 30, що раніше належала родині Ярослава Ярославенка, у 2008 році викупив Ростислав Мельник – незмінний генеральний директор Корпорації Нерухомості РІЕЛ, на останніх виборах – кандидат від партії “Слуга народу”.

Після того, як будинок зруйнували, громадські активісти розпочали протести. Оскільки будинок був пам’яткою історії та мистецтва (за рішенням виконкому Львівської облради від 1982 року), то Сихівський суд у 2014 році зобов’язав Мельника відновити знесену пам’ятку. Сам забудовник нібито був готовий це зробити, однак потім зненацька  Львівська міськрада запропонувала йому “мирову угоду”.

У 2015 році Мельник отримав містобудівні умови на будівництво 4-поверхового житлового будинку. Обов’язковою вимогою до забудовника було виділення для міста 397 квадратних метрів під музичну дитячу студію ім. Я. Ярославенка.

Попри протести активістів, у Ратуші стверджували, що компроміс пішов на користь громаді Львова. Адже місто отримало студію і змогло обмежити поверховість забудови.

Натомість забудовник відповідальність за невиконання рішення суду переклав на міську владу. Мовляв, місто дало йому містобудівні умови й обмеження на нову чотириповерхівку, а не на відновлення вілли Ярославенка.

2. Втратив Львів також віллу Попеля, що була на вулиці Горбачевського. Багато львів’ян вважали будинок історичною пам’яткою. Особняк збудували 1902 року на замовлення скульптора Антонія Попеля – випускника Віденської академії мистецтв, автора пам’ятника Адамові Міцкевичу та скульптурних оздоблень Оперного театру у Львові. В будинку також містилася скульптурна майстерня митця.

Як повідомляли у ЗМІ,  2006 року міська рада продала особняк Попеля за 266 тисяч гривень.Тодішній директор департаменту містобудування Львівської міськради Андрій Павлів пояснював дії влади так:

“Вілла Попеля не зберегла свого первинного вигляду – її перебудували ще у 1930-х роках. Ми дозволили знести будинок, бо забудовник отримав погодження управління історичного середовища Львівської міської ради, Міністерства культури й інші необхідні для цього дозволи. Крім того, будинок перебував у приватній власності майбутнього забудовника ділянки”.

У підсумку 2013 року віллу розібрали. Того ж року розібрали сусідню віллу (на Горбачевського, 8), зведену за проєктом відомого львівського архітектора Івана Багенського у 1913 році. Зараз, якщо в пошуку гугл дати запит Горбачевського, 8 – можна знайти хіба що “ЖК” і “квартири в новобудовах”. Тепер тут елітна багатоповерхівка, яку здали в експлуатацію ще 2015-го.

Знищення району Кастелівка Ігор Жук вважає великою бідою для Львова.

“Тут була ціла вулиця унікальних вілл, і тепер на парній стороні взагалі нічого майже не залишилось. А багато проєктів мали підпис Івана Левинського” – бідкається історик.

3. Втратою для Львова вважають історики і так зване “інтегрування” вілл у нове будівництво. Яскравий приклад – історичний будинок на вул. Єфремова, 26. Йдеться про двоповерхову будівлю, зведену наприкінці XIX століття у стилі неоренесансу.

Приватний будинок після приходу радянської влади був розділений на окремі квартири та неодноразово перебудований. 2015 року власник ділянки замовив проєкт будівництва на території цього житлового будинку. Врешті 2016 року віллу розібрали і, залишивши частину фасаду та патіо, “інтегрували” у фасад новобудови. У підсумку тут збудували шестиповерховий житловий будинок з приміщеннями комерційного призначення та підземним паркінгом.

Олег Сластіон, власник цієї земельної ділянк, тоді зазначав, що будівля (фундамент, стіни, перекриття) в поганому стані, а тому ремонт він вважає недоцільним.

“Уся вулиця Єфремова забудована багатоповерхівками, і залишився лише цей будинок, який навіть не вписується в архітектурний ансамбль. Логіка дуже проста – не хочемо бути якимись вандалами, щоб просто завалити цей будинок”, – коментував тоді забудовник.

“Інтеграція старих вілл у нові будинки – це ніщо інше, як словоблуддя, – каже Ігор Жук. – Те, що ми бачимо на Єфремова, – яскравий приклад. Це така димова завіса, коли лишають кавалок стіни і будують багатоповерхівку. Я вважаю це знищенням будинку”.

4. Вілла “Люсія” на вулиці Свєнціцького, 16 наразі ще остаточно не зруйнована, але з кожним місяцем руйнується все більше.

Сам будинок збудований також фірмою Івана Левинського наприкінці XIX століття. Вілла споруджена у проміжному стилі між історизмом, сецесією та модерном. У різні роки тут мешкали цісарський радник Обмінський, Кароліна Скот, польський учений-філософ Лемпицький.

Якщо до 1939 року віллу використовували як помешкання для однієї родини, то в радянські часи поділили на 5 квартир. У 2007 році будинок зняли з балансу Львівської міської ради, а 2013-го квартири скупив новий власник. Було створене ОСББ “Свєнціцького, 16”, що має намір на місці вілли спорудити житлову багатоповерхівку з підземним паркінгом.

Вілла “Люсія” – об’єкт культурної спадщини, рекомендований для внесення до Реєстру пам’яток архітектури. Однак власники наполягають навіть не на інтеграції, а на повному знесенні будинку. Дійшло навіть до навмисного пошкодження вілли. 2017 року будинок отримав статус пам’ятки, що призвело до несподіваних наслідків.

“Коли власники почули, що віллу внесли до реєстру і присвоїли їй охоронний номер, то вони пішли вночі і зі злості порозпилювали дахові конструкції. Дах знесли, попиляли… А вже тоді почалися суди”, – пригадує Оксана Бойко

Поки що власники нібито ведуть перемовини з міськрадою, паралельно тривають суди, а вілла руйнується дедалі більше.

5. Одна з нещодавніх “жертв” – вілла Йоанни Лоренц на вулиці Коновальця, 21, яку розібрали наприкінці жовтня.

Дозвіл на зведення тут багатоповерхового будинку дали на засіданні виконавчого комітету Львівської міської ради в червні цього року. Мова про надбудову, добудову і влаштування підземного паркінгу.

За словами забудовників, вілла в занедбаному стані, тому вони фактично дають її “друге дихання”, адже частину дерев’яної автентики планували зберегти.

Натомість віллу наприкінці жовтня зруйнували повністю. І тепер справою займається поліція та прокуратура. Відповідну заяву до правоохоронних органів подав начальник управління охорони об’єктів культурної спадщини Львівської ОДА Василь Петрик. Він наголошує: будинок був внесений до переліку щойно виявлених пам’яток. І якби віллу не зруйнували, вона могла б невдовзі увійти до державного реєстру пам’яток.

Історія вілли.Перша власниця – Йоанна Лоренц – збудувала тут 1898 року партерову віллу для однієї родини, з дерев’яною верандою. Автором проєкту став львівський архітектор Владислав Рауш.

“Рауш – один із багатьох архітекторів, які практикували у Львові в кінці XIX – на поч. XX ст. Він також проєктував палац-віллу на Драгоманова, 42 – там, де Національний музей. Її вже пізніше купив Андрей Шептицький і зробив там український музей, який досі носить його ім’я”, – каже Ігор Жук.

Вілла Йоанни Лоренц була збудована згідно з тодішніми приписами міського будівельного уряду, розповідає Оксана Бойко:

“Вже в липні 1899 року Лоренц отримала дозвіл на замешкання вілли, що складалася з 3-х ізб, кухні, пральні, 2 пивниць, сіней, коридору та санітарного вузла; на партері містилося 5 покоїв, кухня, сіни та санвузол”.

Згодом вілла змінила кількох власників, 1908 року будинок перейшов у власність Молочарської спілки, а ще через рік до нього провели каналізацію. Як переказували старожили, під час німецької окупації в будинку мешкали остербайтери, а під час радянської окупації – енкаведисти.  Пізніше вілла перейшла у власність Львівського молокозаводу, – розповідає Бойко.

До початку 1970-х років на першому поверсі працювала сироварня, від якої в інтер’єрі з’явилися герметичні двері. Сам будинок був збудований в стилі історизму, з елементами необароко.

До 2013 року вілла перебувала на балансі ВАТ “Львівський міський молочний завод”, тоді перейшла у власність територіальної громади Львова. Господарські будівлі та споруду молокозаводу розібрали.

“До 2017 року у віллі мешкало 4 родини. Будинок помалу нищився, протікав дах. Врешті його викупили, а мешканців розселили у куплені квартири. Забудовники купили цю ділянку виключно з метою забудувати і кілька років системно до цього йшли. Будинок на Коновальця, 21 хоч і не був пам’яткою, але це  – цінна забудова, бо розташована в історичному ареалі. Я готувала документи, щоб його було визнано пам’яткою”, – веде далі Оксана Бойко.

Поки руйнування історичної вілли розслідуватиме поліція, на Коновальця, 21 забудовники вже пропонують до продажу квадратні метри у новенькій п’ятиповерхівці преміум-класу, вартість одного стартує від 58 тисяч гривень.

У цьому місті скоро не буде де проводити екскурсії

Оксана Бойко вважає проблемою те, що закон оберігає лише ті будівлі, які мають статус історичних пам’яток. Чимало будинків, які є в історичному ареалі, не є пам’ятками, але це не означає, що цінну забудову можна нищити.

“Поряд з національними пам’ятками є місцеві, які несуть певну роль для цього регіону. А є просто цінна забудова, і вона теж дуже цікава. Віллу Йоанни Лоренц поки що не зарахували як пам’ятку, але з часом її точно взяли б. Адже в опорному плані написано, що будинок пропонується до внесення до реєстру.

Цінна чи фонова забудова також має бути, навіть мусить існувати. Бо вона тримає цей історичний ареал. А з часом деякі об’єкти можуть стати пам’яткою архітектури чи історії, мистецтва, чи археології”, – каже пані Бойко.

“Правильно було б відмежувати зону, де взагалі не можна нічого знищувати, лише адаптувати до сучасних потреб, – пропонує Ігор Жук, але водночас розуміє, що такі кроки влади є малоймовірними. – Завжди виникає спокуса продати і заробити на цьому. Забудовники постійно апелюють, що критерієм щодо збереження будинків може бути лише статус пам’ятки, але є багато цікавих вілл без цього статуса. В мене складається враження, що, якби вони могли, то валили би й багатоповерхові старі будинки, аби лише звільнити місце для новобудов”.

Оксана Бойко вважає “інтегрування” вілл у новобудови, що його широко практикують у Львові, радше знищенням історичних будинків, аніж їхнім збереженням. “Треба мати повагу до старої забудови. Бо насправді віллу неможливо вбудувати”.

“У цьому місті скоро не буде що досліджувати. Історична частина Львова зникає і скоро взагалі не буде де проводити екскурсії”, – підсумував історик Ігор Жук.