21 листопада в Україні відзначають День Гідності і Свободи. Цей день відзначають із 2014 року на честь початку двох революцій: Помаранчевої у 2004 та Революції Гідності у 2013.

Спогади львів’ян про участь у Революції Гідності зібрало «Суспільне».

Наприкінці листопада 2013 року в Україні розпочалася Революція Гідності. 21 листопада 2013 року тогочасна влада призупинила підготовку до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Після цього українці почали виходити на мирні протести. Незважаючи на це, спецпризначенці спробували розганяти їх силою.

«Тоді ще ми думали, питання Євроінтеграції, воно стояло для нас дуже важливим. Ми це і в університеті обговорювали, і між собою в середовищах», – каже львів’янка Меланія Подоляк.

На площі біля пам’ятника Шевченку львів’яни цілодобово підтримують київських мітингувальників. У Гарнізонному храмі неподалік збирають усе необхідне. Звідси частина їде на допомогу до Києва.

«Храм перетворився на тил Майдану, де за 24 години люди принесли все, що могли. Ліки, продукти, навіть пригадую, будівельні каски. Це стало таким єднанням людей, які були на Майдані і тих людей, які хотіли там бути, але не могли», – розповідає настоятель Гарнізонного Храму Тарас Михальчук.

На Київський Майдан поїхав львів’янин Андрій Меаковський. Він один із тих, хто грав на піаніно перед беркутівцями.

«Для мене це була можливість показати їм, що з іншого боку живі і справжні люди. Не якась бидлота, не якість екстремісти із коктейлями Молотова. А культурні люди, які хочуть змін і кращого», – пояснює Андрій Меаковський.

Далі в Києві почались розстріли, а до Львова привозили загиблих. Їх ховали як героїв – на Личаківському цвинтарі.

«Ми подорослішали за рік на 7 років. Україна для себе зростила на Майдані трохи травмоване, але зріле суспільство, яке принаймні може сформулювати те, що воно хоче», – каже Меланія Подоляк.