Останніми днями тема ймовірного повномасштабного вторгнення Росії актуалізувала питання територіальної оборони українських міст. З 1 січня 2022 року навіть запрацював відповідний закон. Про те, як українські міста готуються до спротиву російської агресії – розбираємось на прикладі Львова.
Через загрозу вторгнення російських військ Львів ще наприкінці листопада почав підготовку до розгортання територіальної оборони. Нині Львівська міськрада вже затвердила план дій, якщо Росія розгорне на території України повномасштабну війну, пише rbc.ua.
Серед них – навчання мешканців бойовим умінням та наданню домедичної допомоги, розвиток оборонної інфраструктури, підтримка матеріально-технічного забезпечення батальйонів, що будуть працювати у Львові та на території області. Загалом на Львівщині мають запрацювати сім таких підрозділів тероборони.
Крім того, час від часу львів’ян та всіх охочих кличуть на вишкіл, аби підготуватись до можливих бойових дій. Також ймовірно для підняття морально-патріотичного духу львівські чиновники публікують фото зі зброєю в руках.
Зокрема, з-поміж іншого, подібними світлинами ділився заступник міського голови Андрій Москаленко, розповідаючи про вибір спорядження для стрілецьких тирів львівських шкіл. Мер Львова Андрій Садовий також ділився світлинами із занять у стрілецькому тирі разом із родиною.
Однак більшість львівських високопосадовців має так зване бронювання, яке передбачає не лише увільнення від призову у випадку мобілізації. Згідно з останніми законодавчими нововведеннями, особи з таким бронюванням не мають можливості навіть укласти контракт із територіальною обороною, який передбачає участь у військових зборах та навчаннях у вільний від основної роботи час.
Що таке “бронювання” військовозобов’язаних
Бронювання військовозобов’язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Бронюванню підлягають військовозобов’язані, які працюють в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування та на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів та виконання мобілізаційних завдань (замовлень), згідно з переліками посад і професій військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час. Такі військовозобов’язані не підлягають прийняттю на службу також і у військовому резерві.
Списки “заброньованих” працівників щороку готують відповідні апаратні відділи та надсилають у військові комісаріати. У Львові, як, зрештою, і в більшості інших міст, до “заброньованих” посад належить міський голова, перший заступник та ті з чиновників, хто відповідає за критичну інфраструктуру міста. Зокрема, це стосується й Андрія Садового та його заступників Андрія Москаленка та Любомира Зубача. Про це свідчить лист, датований ще 2019-м роком, у якому до військового комісаріату передаються посвідчення про бронювання вищезгаданих осіб – для знищення.
Документ, датований березнем 2020 року, на якому стоїть підпис Марти Литвинюк, котра 15 років пропрацювала керуючою справами виконкому ЛМР, до моменту призначення на цю посаду Наталії Алєксєєвої. У ньому йдеться про отримання бронювання від призову для Сергія Кіраля, колишнього народного депутата від “Самопомочі”, який після поразки цієї політсили на парламентських виборах 2019 року (де “Самопоміч” набрала 0,6%) працевлаштувався у Львівській міській раді на посаді бізнес-омбудсмена.
Примітно, що посада секретаря міської ради, яка у більшості європейських країн є другою за важливістю після міського голови, бронюванню від призову не підлягає. Ймовірно тому, що секретаря обирають міські депутати, а не рішенням мера. Таким чином, ні Анатолій Забарило, який був секретарем у 2015-2020 рр., ні Маркіян Лопачак, який став секретарем у новій каденції, не були “заброньовані” від призову. Принаймні ми не знайшли жодних документів, які свідчили б про протилежне.
Водночас нещодавно перший заступник міського голови Андрій Москаленко повідомив, що написав заяву на вступ до територіальної оборони Львова. Втім, як стало відомо, Москаленко станом на сьогодні має “бронювання”, яке не дозволяє йому проходити службу навіть в силах резерву. Чи міг він не знати цього? З огляду на те, що про такі “бронювання” для нього відомо щонайменше з 2018-го року, очевидно що не міг.
Львівські високопосадовці
Аналізуючи інформацію про посадовців ЛМР, які були “заброньовані” з огляду на їхню важливість для функціонування міста, фігурує також прізвище Олега Дроздова. Станом на початок березня він очолював управління фінансового контролю Львівської міськради. І саме на цій посаді його спіткала підозра у вимаганні неправомірної вигоди з підприємця задля успішного вирішення питання щодо тендера на ремонт вулиці.
Має бронювання також депутат Львівської міськради від фракції “Самопоміч” Юрій Лукашевський, який паралельно встигає також очолювати департамент міської агломерації. Від призову до війська його було звільнено за статтею 78, в якій йде мова про такі причини увільнення, як травма головного мозку чи контузія.
Також “заброньованими” є всі очільники районних адміністрацій та їхні заступники. Зокрема, в. о. голови Франківської районної адміністрації міста Львова Ігор Савка, який сам же і надав військовому комісару заповнений бланк задля зарахування себе на спеціальній військовий облік. Торік схожий лист до військового комісара надсилав Орест Тимчишин, який звертався по бронювання до призову для себе, а також для пана Савки, котрий на той момент був його заступником.
Серед “заброньованих” посадовців можна виявити як очільників ЛКП, так і працівників окремих відділів Львівської міської ради. Наскільки сильно саме їхня робота є критично важливою для функціонування міста, судити складно. З-поміж них є також провідні спеціалісти відділу комунального господарства, відділу Державного реєстру виборців та інших організацій ЛМР, функції яких, на перший погляд, не є безпосередньо пов’язані з критичною інфраструктурою.
Програма національного спротиву
Нагадаємо, у Львові програму національного спротиву розробили лише на 8-му році війни, 28 січня 2022-го. Зокрема, до цієї ініціативи спонукала позиція більшості депутатів у Львівській міській раді. Адже за попередню каденцію міського голови, цього зроблено не було.
“Очевидно, ми програли війну, першу війну в історії незалежної України. Давайте не вдаватись в ілюзії – це поразка”, – говорив тоді міський голова Андрій Садовий у своєму відеозверненні.
Понад те, відомо, що ще не так давно, влітку 2019 року, депутати Львівської міськради ініціювали ухвалу, яка передбачала виділення з міського бюджету по 25 тисяч гривень кожному мешканцю Львова, який йде служити на контракт до Збройних Сил. Ця ухвала об’єднала представників різних фракцій, зокрема, її авторами були Маркіян Лопачак (“Свобода”), Петро Адамик (“Європейська солідарність”) та нині вже покійна Олена Пасевич, яка згодом із фракції “Самопоміч” долучилася до “ЄС”.
У 2019-му, цю ухвалу довелось приймати буквально з боєм. Які ж нові обставини змусили очільників міста таки звернути увагу на питання національної оборони? Можливо, парламентські вибори, які відбудуться вже у 2024 році? Тим паче, що чимало аналітиків пророкує достроковий розпуск Ради.
Зауважимо, що, з огляду на поширення штаму “Омікрон”, засідання міської ради, на якому цю програму мали б підтримати депутати, так і не відбулось. Водночас, вже стало попередньо відомо про плани оточення міського голови стосовно цієї програми. Зокрема, із власних джерел ми дізналися, що як фахівців для навчання працівників Львівської міської ради не планують залучати волонтерів чи добровольців або ж навіть медиків із львівських лікарень. Для цих послуг вже залучили “Мальтійську службу допомоги”, а оплачуватимуть їх окремо для кожного департаменту міської ради. Мова може йти про 50 тис. грн за послуги з навчання домедичної допомоги для кожного окремого департаменту ЛМР.
Виходячи з цього виникає враження, що національна оборона у Львові може створюватися за зразком інших проєктів, які реалізує влада, як, наприклад е-квиток, будівництво сміттєпереробного заводу та багато інших. Всіх їх об’єднує вкрай довга тривалість, зрив дедлайнів та постійна потреба у все більшому додатковому фінансуванні.
Та й, в принципі, сам факт того, що кошти платників податків вже витрачають на програму, якої ще не затвердили депутати, видається щонайменше дивним.
Що говорять ветерани
На думку Андрія Антонищака, радника командувача Національної гвардії України та координатора 1-го батальйону оперативного призначення НГУ, питання територіальної оборони абсолютно не стосується міських чиновників і перебуває поза їхньою компетенцією.
“Кожен має займатися своєю справою. Якщо почнеться війна, їх не візьмуть ні в ЗСУ, ні в НГУ, ні в тероборону. Я б порадив чиновникам ЛМР, особливо Садовому, уважно прочитати закон про нацспротив. Там чорним по білому написано, що за формування тероборони відповідає голова ОДА спільно з командиром бригади”, – заявив Антонищак.
За словами голова фракції ВО “Свобода” Руслана Кошулинського, який 2014 року, склавши депутатський мандат у Верховній раді, пішов до війська, піар зі зброєю у Львові пов’язаний з елементарним нерозумінням місцевими чиновниками потреб військових. Адже ніхто з них не має бойового досвіду.
“З морально-етичної точки зору, я переконаний, що в органах місцевої влади та державної можуть працювати лише ті люди, які служили в Збройних Силах. Яскравий приклад – Ізраїль. Хто не служив, платить більші податки і не може кандидувати на виборні посади. Бо коли місцева влада не розуміє потреб військових, то це складно”, – говорить він.
З-поміж іншого, Кошулинський згадав також і мораторій на російський культурний продукт, який ухвалила Львівська обласна рада попри спротив окремих середовищ. Зауважимо, що міська рада подібних ініціатив навіть не розглядала.
“Яскравий приклад – Львівська обласна рада минулого скликання ледь ухвалила рішення про заборону російськомовного культурного продукту. Коли українські військові чують на вулицях Львова пісні, під які їх та їхніх побратимів катували, – це нормально? Тим часом влада найпатріотичнішого Львова не хоче виділити кошти для соціалізації ветеранів. Я беру лише маленькі штрихи. Адже це факт – люди, які не воювали, не розуміють ветеранів. А відтак наша львівська влада нас не розуміє” – пояснює свободівець.
Обидва наших співрозмовники прокоментували також ідею чиновників за кошт львівських платників податків облаштувати полігон для навчань територіальної оборони неподалік Грибовицького сміттєзвалища.
“Із точки зору морально-етичної і прагматичної, – це нонсенс. Існують норми, які дозволяють стріляти нарізною зброєю: має бути щонайменше 3,5 км до житла. А там 1,5 км. Це ж елементарні речі, які мусить знати людина. Таких фахівців у міської влади немає, і вони більше переймаються тимчасовим хайпом, а не планомірною підготовкою мешканців громади”, – пояснює Руслан Кошулинський.
Радник командувача Національної гвардії Андрій Антонищак, своєю чергою, висловив сумнів у тому, чи потрібен такий полігон насправді. Особливо з огляду на традицію львівських чиновників затягувати реалізацію будь-яких проєктів, які з часом все більше і більше дорожчають.
“Навіщо витрачати гроші? Полігон є у Верещиці та Яворові. Задалеко? – Є в Раківці. У нас є полігон з технікою в Золочеві в бригаді. Зробимо вам виїзд, будь ласка. З харчуванням, зі всім. Навчимо вас як стріляти, так і воювати. Це щодо тих, хто захоче навчитись стріляти чи надавати першу медичну допомогу”, – говорить він.
Понад те, за словами Антонищака, раніше не помічали, аби міський голова Львова був залучений до якоїсь суттєвої допомоги воїнам.
“Наведу приклад. Я, як радник командувача НГУ, привселюдно пів року тому звернувся до Андрія Івановича. Оскільки НГУ є одним із найбільших платників податків (ми сплачуємо лише у Львові 50 млн), хочу, щоб львів’яни знали, що під час війни тільки Львів не повертає (а є ж указ президента) певні кошти Національній гвардії України. Як правило, нам повертаються від 20 до 30%. Як це відбувається: в кожному місті чи області є певні програми. Назва яких різна, але суть одна: НГУ отримує назад частину сплачених податків. Адже покращення побутових умов, ремонти поточні тощо – на це треба гроші. Єдине найпатріотичніше місто з найпатріотичнішим мером цього не робить”, – резюмував він.
