9 березня виповнюється 208 років з дня народження Тараса Шевченка – видатного українського поета, прозаїка, мислителя, живописця, графіка, етнографа та громадського діяча.
Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року у сім’ї звичайних селян-кріпаків у селі Моринці що на Черкащині.
Рано залишився сиротою. Письма навчився у дяка. У 14 років його взяли “козачком” до двору поміщика П. Енгельгарда, з яким переїхав спочатку до Вільно, а потім – до Петербурга.
У 1832 р. Шевченка віддали “у науку” до художника В.Ширяєва. У 1838 році за підтримки К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вєльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Шевченка викупили з кріпацтва.
Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій “Кобзар”, у 1845 році – героїчно-романтична поема “Гайдамаки”.
В 1843-1845 роках він написав цикл поезій “Три літа” (центральним твором якого є “Сон”), поему “Кавказ”, послання “І мертвим і живим…”, поезії “Чигирине, Чигирине”, “Великий льох”, “Стоїть в селі Суботові” та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. Під час ув’язнення писав вірші, які згодом об’єднав у цикл”В казематі”.
У 1854-1858 роках написав російською мовою повісті “Музикант”, “Художник”, “Нещасний”, “Капітанша”, “Близнята”. Останніми прозовими творами Шевченка є повість “Прогулянка з задоволенням і не без моралі” (1856-1858) та щоденникові записи “Журнал”.
В Україні у 1858 році Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Шевченка цього періоду опубліковано в журналі “Основа” та альманасі “Хата”.
У 1857 році зусиллями друзів Шевченка повернули з заслання й у 1858 році він прибув до Москви, потім до Петербурга.
У 1859 році приїхав в Україну, але перебував під наглядом поліції. Йому заборонили постійно проживати в Україні і зобов’язали переїхати до столиці. Десятирічне заслання, хвороби призвели до передчасної смерті Шевченка 10 березня 1861 року.
Поховали його спочатку на Смоленському цвинтарі у Петербурзi, у травні 1861 року прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.
Ім’я українця Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам’ятники, його твори перекладені чи не на всі мови світу, його ім’ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста.
Видатний поет став символом боротьби за свободу та незалежність не одного покоління українців. І сьогодні, у XXI столітті, коли російські загарбники вчергове намагаються знищити Україну, слова Шевченка додають сил для протистояння. Цитати Тараса Шевченка, які досі продовжують бути актуальними.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
•••
Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
•••
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
•••
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
•••
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить…
Тілько ворог, що сміється…
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
