У країнах ЄС перебувають майже 6 млн вимушених переселенців із України. Понад 76% із них наразі планують повернутися додому. Але якщо війна не закінчиться до березня 2025 року, Україна ризикує втратити більшу частину своїх громадян. Чому так може статися та як цьому зарадити, ЕП розповіла директорка з наукової роботи Growford Institute Тетяна Богдан.

Нашого цвіту — по всьому світу

За даними Агенції ООН у справах біженців, 19 грудня 2023 року за кордоном перебували 6 335 тис. вимушених переселенців із України. У тому числі в ЄС зареєстровано 5 931,5 тис. переселенців із України зі статусом тимчасового захисту. Кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становила 3,7 млн.

Серед країн ЄС найбільше наших громадян прийняли Німеччина — 1 126 тис., Польща — 957 тис., Чехія — 373 тис., Великобританія — 250 тис., Іспанія — 186 тис., Італія — 169 тис., Нідерланди — 136 тис. та Словаччина — 113 тис.

За даними Євростату, 46,7% українських громадян, які отримали статус тимчасового захисту в ЄС, — жінки, 35,3% — діти, 18% — дорослі чоловіки.

Значна кількість дорослих громадян України, які перебувають за кордоном, могли б працювати в різних галузях національної економіки. Якщо більша частина українських мігрантів повернеться на Батьківщину, то, поряд із інвестиціями і трансфертом технологій, це стане потужним фактором економічного зростання.

Якщо ж ні, то після війни відновлення національної економіки розтягнеться на десятиріччя, значною мірою, внаслідок дефіциту трудових ресурсів.

Емпіричні дослідження вказують, що масове повернення мігрантів до країни походження, зазвичай, позитивно впливає на її економіку через привнесення нових виробничих навичок, технологічних рішень, міжнародних мережевих ефектів і професійного досвіду, якого бракує на внутрішньому ринку праці.

За даними соціологічних опитувань, понад 76% українських біженців планують повернутися додому. Однак, із плином часу і з поглибленням адаптації біженців до життя в країнах перебування цей відсоток зменшуватиметься.

Правовий статус тимчасового захисту: що він означає

Суттєвим чинником, який визначатиме наміри та життєві стратегії українських мігрантів за кордоном, є їх правовий статус. Зараз більшість громадян мають статус тимчасового захисту, який діятиме максимум до березня 2025 року.

27 лютого 2022 року Рада з питань правосуддя та внутрішніх справ ЄС запустила в дію механізм тимчасового захисту для біженців із України, а 4 березня він був активований Європейською Радою через ухвалення рішення № 2022/382. З часу схвалення директиви ЄР у 2001 році вона була задіяна вперше.

Тимчасовий захист у ЄС надав українським біженцям право на проживання та працевлаштування, доступ до соціального житла, права на фінансову та медичну допомогу, соціальні послуги, а також свободу пересування в межах ЄС.

Принциповим питанням є існування часових рамок для статусу тимчасового захисту. Рада ЄС вирішила припинити його дію найпізніше 4 березня 2025 року. Директива Ради ЄС від 2001 року визначила, що тимчасовий захист за будь-яких обставин не може надаватися більше ніж на три роки, і він не може перезапускатися декілька разів щодо однієї категорії переміщених осіб.

Це пов’язано з тим, що такі дії суперечили б тимчасовому характеру статусу та порушували б конвенцію про статус біженців. Після припинення тимчасового захисту гіпотетично колективні органи ЄС і національні уряди держав-членів могли б вдатися до примусового повернення громадян України на Батьківщину.

Тобто якщо російсько-українська війна закінчиться до 4 березня 2025 року, і Україна стане безпечною для повернення, то Рада ЄС, за пропозицією Єврокомісії, теоретично може ухвалити рішення про припинення режиму тимчасового захисту.

Вочевидь, такий підхід можливо буде реалізувати лише після відновлення в Україні стійкого миру. Проблемним аспектом при цьому є те, що навіть припинення активних бойових дій в Україні не гарантуватиме тривалого миру.

У такому випадку відкликання режиму тимчасового захисту і примусове повернення українців на Батьківщину можуть бути класифіковані правозахисниками як такі, що порушують права вимушених мігрантів. Тому експерти розглядають інші варіанти, які можуть застосувати органи Євросоюзу і уряди країн-членів після 4 березня 2025 року.

Які варіанти для українців надалі розглядають в ЄС

Перший — застосування колективного підходу і спрощення процедур для отримання громадянами України юридичного статусу притулку (asylum) в ЄС.

Другий — надання українцям статусу довготермінового резидента, що дозволить їм залишатися в Євросоюзі постійно. Різновиди цього статусу включають громадянство та варіації, засновані на гуманітарних і сімейних міркуваннях, а також пов’язані із здобуттям освіти чи тривалим працевлаштуванням.

Насправді, особи, які скористалися статусом тимчасового захисту, і зараз можуть подати заяву на отримання постійного притулку в ЄС. Проте, в майбутньому подання й опрацювання мільйонів таких заяв могло б призвести до колапсу систем надання притулку в країнах, які прийняли найбільшу кількість українців.

Фахівці ЄС кажуть, що раціональним вирішенням проблеми перевантаженості національних систем надання притулку після березня 2025 року стало б отримання колишніми носіями тимчасового захисту певної форми міжнародного захисту (статус біженця чи статус додаткового захисту) на групових засадах.

У такому разі, клопотання про надання притулку українцям могли б розглядатися за спрощеними і прискореними процедурами. Такий підхід дозволив би заощадити час, гроші та адміністративні ресурси держав-членів ЄС.

Майже свій: що дає статус довготермінового резидента

Реальнішою альтернативою статусу міжнародного захисту для українців є статус довготермінового резидента. Низка авторитетних аналітичних центрів у ЄС (Шведський інститут досліджень Європейської політики, Королівський інститут міжнародних відносин у Брюсселі) уже окреслили своє бачення шляхів надання українцям довготермінового резидентства після березня 2025 року.

Директива ЄС із питань довготермінового резидентства (LTR) встановлює, що особа, яка легально і безперервно проживала в країні ЄС протягом п’яти років, має право отримати статус довготермінового резидента.

Такий статус дає дозвіл на постійне проживання і гарантує ставлення, як до громадян держав-членів ЄС у багатьох вимірах: доступ до ринку праці, можливість отримання освіти та професійної підготовки, визнання професійних дипломів, право на соціальне забезпечення і соціальну допомогу.

Наразі директива Євросоюзу з питань довготермінового резидентства не поширюється на громадян третіх країн, яким дозволено проживати в державі-члені на підставі тимчасового захисту. Вони не мають права подавати заяву на статус довготермінового резидента, а час проживання під тимчасовим захистом не зараховується до часу необхідного перебування в країні (пʼять років).

Проте, останні пропозиції Єврокомісії щодо оновлення директиви LTR передбачають полегшення умов для отримання статусу довготермінового резидента, зокрема, дозвіл громадянам третіх країн накопичувати періоди проживання в різних державах-членах для виконання вимоги щодо мінімально необхідного терміну перебування, і враховувати всі періоди легального проживання в країні, включаючи навчання та перебування під тимчасовим захистом.

Які шанси в українців отримати вигідний статус

Оцінки фахівців говорять про те, що, навіть при схваленні пропозицій Єврокомісії в поточному вигляді, залишалося б декілька бар’єрів для надання українцям статусу довготермінового резидента, як продовження їх тимчасового захисту.

По-перше, особи, які в’їхали до ЄС після 24 лютого 2022 року, у березні 2025 року проживали б у ЄС щонайбільше три роки і це не узгоджувалося б із вимогою щодо пʼятирічного періоду проживання. Для вирішення цього протиріччя експерти пропонують скоротити мінімально необхідний період перебування з п’яти до трьох років при наданні українцям статусу довготермінового резидента.

По-друге, бенефіціари тимчасового захисту, особливо жінки, у багатьох випадках не мають регулярного та стабільного доходу, як того вимагає директива LTR, у зв’язку з доглядом за дітьми, особливо за відсутності в місці їх проживання дитячих садків. Тому деякі фахівці звертають увагу на необхідність вирішення і цих проблем при опрацюванні змін до директиви LTR.

Як один із варіантів, європейські фахівці пропонують внесення до тексту директиви LTR додаткової статті, яка б встановлювала менш суворі критерії для бенефіціарів тимчасового захисту при поданні ними заявки на отримання статусу довготермінового резидента. Такі критерії повинні гарантувати відсутність дискримінації жінок, які не можуть отримувати регулярний і стабільний дохід через обов’язки з догляду за дітьми чи іншими непрацездатними категоріями.

Таким чином, уже зараз посадові особи та експерти в країнах ЄС говорять про необхідність планування конкретних кроків та їх правового забезпечення щодо українців, які втратять статус тимчасового захисту в березні 2025 року чи раніше. Зокрема, почалося обговорення законодавчих актів і політичних заходів, які б забезпечили довгострокове вирішення відповідних правових питань.

Якщо дискутовані в ЄС законодавчі новації будуть ухвалені, й українським вимушеним мігрантам пом’якшать вимоги для отримання статусу довготермінового резидента після 4 березня 2025 року, то Україна втратить шанс на повернення більшої частини своїх громадян навіть після закінчення війни.

Як Україні не втратити шанс на повернення своїх людей

За оцінками демографів, якщо війна закінчиться у 2025 році, то навіть через десять років загальна чисельність населення України становитиме 35,2 млн, а чисельність населення працездатного віку — 20,5 млн, що означатиме його зменшення на 25% щодо довоєнного періоду.

За такого перебігу подій успішна відбудова країни та її повернення на шлях стійкого соціально-економічного розвитку стануть неможливими. Отже, з огляду на обмеженість людських ресурсів України для ведення багаторічної війни, та з урахуванням окреслених правових чинників, стратегія військово-оборонних дій України повинна будуватися з орієнтацією на здобуття переваги над ворогом і формування сприятливої переговорної позиції України до весни 2025 року.

Ці ж міркування повинні мати вирішальне значення і для держав-гегемонів, що зацікавлені в збереженні України, як суверенної та успішної держави, при формуванні ними політики міжнародного тиску на агресора та при виділенні Україні військово-економічної допомоги.