⠀
Учителька географії Олена Мозіль, коли вчилась у школі, належала до учнів із синдромом відмінників. Сьогодні вона як тренер задіяна у багатьох проєктах з підвищення професійного рівня вчителів. Коли почалась велика війна, Олена Мозіль як волонтер почала працювати в Українській дистанційній школі. Для неї слово вчитель означає любити дітей, свій предмет, вчити та вчитись.
⠀
– Як ви прийшли в професію вчителя, це був свідомий вибір чи випадковість?
⠀
– Навчаючись у школі, я дуже захопилась географією. Це, вочевидь, стало головним чинником. У моїй родині не було вчителів. Професію вчителя по-справжньому полюбила у міру свого професійного зростання. Але сам предмет «Географія» я любила і люблю надзвичайно, і сподіваюсь, що прищепила цю любов поколінням своїх вихованців.
⠀
– Де ви здобули вищу освіту?
⠀
– Спершу я намагалась вступити до Тернопільського педагогічного університету, шансів не було, 1992 року прийшло дуже багато пільговиків. Я вступила на нульовий курс Львівського національного університету ім. І Франка і 1998-го закінчила географічний факультет. Але це ще не вся історія. Під час навчання мене довільно записали у виробничу групу, я намагалась перевестись до педагогів, але мене заспокоїли, мовляв, з дипломом про вищу освіту зможу працювати в школі. І вже працюючи в школі, під час своїх перших курсів із підвищення кваліфікації, дізналася, що згідно з Законом про освіту 1998 року, – потрібен диплом учителя географії, а не диплом географа. Прийшлось ще раз вступати у Львівський національний університет ім. І.Франка на рідний географічний факультет заради слова «вчитель». Для мене розробили спеціальний курс і через два роки у мене був «червоний» диплом зі словом «вчитель географії».
⠀
– Окрім того, що ви працюєте вчителем у школі у Верхньому Синьовидному, ви також викладаєте географію в Українській дистанційній школі, котра є унікальним проєктом, покликаним навчати українських дітей у будь-якому куточку світу. З вашого досвіду, у чому головні відмінності очної та дистанційної форм навчання?
⠀
– Очевидно, відмінності є. У звичайній школі діти кожен день перед твоїми очима, ти бачиш їх емоції та потреби. Тому я ніколи не могла провести два однакових уроки, навіть на двох паралелях одного класу, бо все залежить від того, які перед тобою діти, і як вони сприймають матеріал.
⠀
Натомість Українська дистанційна школа – це інший, дуже цікавий педагогічний досвід. Ми працюємо з дітьми, яких часто не бачимо, бо значна частина з них опрацьовує матеріал самостійно, оскільки з тих чи інших причин не може вийти на зв`язок у визначений час. Це, звісно, накладає свій відбиток на те, як учитель готується до уроку. Скажімо, я намагаюсь так підібрати завдання, щоб дитина змогла їх виконати за умови, коли вчителя нема поряд.
⠀
– Українська дистанційна школа була створена у перші дні після повномасштабного вторгнення. Саме завдяки УДШ понад 3 тисячі українських дітей, які рятувались від війни, змогли закінчити у 2022-му навчальний рік. Тоді багато вчителів працювали в УДШ на волонтерських засадах. Як ви долучились до роботи в УДШ?
⠀
– Я працюю в УДШ з перших днів її заснування. З Маргаритою В`ячеславівною (Маргарита Носкова – директор УДШ) ми познайомились раніше під час проходження Програми Intel «Навчання для майбутнього». І коли вона у березні 2022 року подзвонила і сказала, що сотні дітей залишаються поза освітою і чи погоджусь я взяти участь у такому проєкті, то це навіть не обговорювалось – я одразу погодилась. Півроку я та інші вчителі працювали суто на волонтерських засадах. І я щаслива, що завдяки цьому величезна кількість дітей змогли того року закінчити навчання і отримати відповідні документи.
⠀
– Війна спричинила до різкого зростання затребуваності дистанційної форми освіти. Але рано чи пізно вона закінчиться нашою перемогою. І от звідси запитання: як ви загалом можете оцінити дистанційну форму навчання?
⠀
– Я вважаю, що дистанційне навчання має ясну перспективу. Ця форма освіти дозволяє здобути освіту дітям, які з різних причин не можуть навчатись очно. Наприклад, в УДШ я навчала дітей, які перебували в Україні і могли навчатись у звичайній школі, але вони обрали Українську дистанційну школу. Чому? Бо їм подобається індивідуальний підхід вчителя до дитини, вони воліють самостійно виконувати завдання у зручний для себе час.
⠀
Треба розуміти, що діти є дуже різні, у них різні потреби. До того ж у нашій УДШ учні не обмежені в термінах, як у типовій школі, де, скажімо, завтра контрольна робота, і її треба написати саме завтра. На навчальній платформі УДШ завдання і контрольні роботи завжди відкриті, і дитина може їх виконати, коли їй пасує. Освіту можна здобути не тільки сидячи за партою – це стереотип.
⠀
– Що найважливіше для вчителя дистанційної школи у стосунках з дітьми? Є тут якась особливість?
⠀
– Я б насамперед назвала здатність розуміти психологічні особливості дітей, які перебувають в різних життєвих ситуаціях. Важливо знайти підхід до кожної дитини, щоб вона передусім довіряла вчителю, щоб не мала побоювань ні щодо навчання, ні щодо спілкування з вчителем.
⠀
– А яка роль батьків у процесі дистанційного навчання?
⠀
– На мою думку, роль батьків залишається однакова – розуміння важливості освіти для майбутнього їхніх дітей. Понад те, як на мене, це першочергова проблема, на яку слід звернути увагу у нашій українській освіті, – важливість освіти для майбутнього країни.
⠀
Сьогодні молодь бачить, що можна доробитись статків і без освіти, скажімо, виїхавши на заробітки. Часто це тяжка низькокваліфікована праця, котра попри все гарантує фінансову подушку. Але це оманлива перспектива. Кажу це як географ, який може навести приклад конкретних країн, які, не маючи ні великих територій, ні значних запасів природних ресурсів, розбагатіли, максимально використавши людський потенціал, коли головна ставка була зроблена на те, щоб підняти загальний рівень освіти. Якщо наше суспільство зрозуміє, що освічена нація матиме прекрасне майбутнє, то воно так і станеться. Навіть якщо діти їдуть вчитись за кордон, вони повинні розуміти, що мають повернутись і докласти свої знання і вміння до розвитку України. І в моєму житті є такі приклади.
⠀
– Але є така проблема як імітація навчання?
⠀
– В Українській дистанційній школі ми працюємо на платформі MOODLE, яка дозволяє батькам мати повний контроль за перебігом і якістю навчання. Починаючи від того, що вони можуть безпосередньо брати участь в уроках, і закінчуючи можливість ознайомитись з відеоуроком, з тим, які відео, практичні завдання, контрольні роботи пропонує вчитель. Як на мене, у дистанційній школі батьки більше бачать конкретну роботу вчителя. У звичайній школі, щоб батьки приходили на уроки, особливо у старшій школі, – це рідкісні випадки.
⠀
– Підготовка до уроків, як у вас із цим?
⠀
– Я ретельно готуюсь до всіх уроків і чимало свого робочого часу витрачаю саме на це, хоча маю вже чималий педагогічний стаж. Потрібно кожен раз зважати на ті постійні зміни, що відбуваються і в житті, і в освіті, і на тих дітей, яких ти навчаєш саме в цей конкретний момент. Намагаюсь поєднувати інтерактивні завдання для гаджетів, і завдання в робочих зошитах. Це тримає дітей в тонусі, весь час є щось нове.
⠀
– Можете дати визначення доброго вчителя
⠀
– На мою думку, це той вчитель, який не забуває, що саме це слово означає не тільки «вчити», а й «вчитись». По-друге, добрий вчитель, це той, хто живе в ногу з часом і розуміє дитину. Теперішні діти і ті, хто вчився десять років тому, – вони зовсім різні. Раніше учні добре сприймали інформацію на слух, їх замінило покоління візуалів, а сьогоднішні діти, що виросли з телефонами в руках, надають перевагу короткому контенту.
⠀
І основне: вчитель повинен любити дітей і свій предмет.
⠀
– Дякуємо за розмову!
(Інтерв`ю підготувала пресслужба департаменту освіти і науки Львівської ОДА).
