«Я останній, хто запропонував би залишити це питання історикам. Тому що історики з обох сторін не змогли дійти згоди. Отже, це питання до політиків. Це питання до істориків. Це питання до громадянського суспільства, до звичайних людей, до журналістів також. Ми маємо серйозно, незаангажовано, без емоцій говорити про це»,- підкреслив Лукасевич.

Він наголосив, що підхід Польщі до цього питання полягає в тому, що «це не лише історичне, а цивілізаційне, християнське, релігійне питання забезпечення належного поховання мертвих – чи то християнські, буддистські, мусульманські або єврейські поховання людей, убитих під час Другої світової війни». Він додав, що ідея Заходу, до якого зараз прямує Україна, «ґрунтується на християнських цінностях та християнській історії Європи в широкому сенсі».

За його словами, коли йдеться про вшанування історії, то це «питання емоцій, а коли говорять емоції, інколи розум спить». Тому треба розділяти ці питання і до розвʼязання цієї проблеми обидві сторони повинні докладати свої зусилля.

«Але, знову ж таки, історія про пам’ятники, таблички, слова, написані на цих пам’ятниках, – це одне, а правильне християнське поховання – християнське, єврейське, мусульманське чи атеїстичне, на яке заслуговують ці останки, – це інше»,- підкреслив польський дипломат.

Лукасевич зауважив, що в Україні деякі українські блогери стверджують, що Україна не блокує ексгумації.

«Але у вас блокують пошуки останків. І ми дуже хотіли б, щоб саме це блокування було знято, щоб сім’ї могли розшукати своїх рідних і належним чином їх поховати. Як я вже казав, це святе, особливо для сімей»,- підкреслив тимчасовий повірений у справах Польщі в Україні.

Як передавало агентство, упродовж 2014-2020 років на польсько-українському прикордонні з польського боку було знищено та осквернено близько десяти українських місць пам’яті.

Відео та фото руйнувань цих пам’ятників часто першими публікували російські сайти та ресурси бойовиків на окупованих територіях України.

Відтак члени української громади Польщі наголошували, що на ці акти вандалізму треба дивитися у ширшому контексті ведення гібридної війни, спрямованої на погіршення польсько-українських відносин.

У 2017 році після чергового акту вандалізму й відсутності реакції на це з боку офіційної Варшави Україна призупинила видачу дозволів на проведення пошукових робіт польською стороною в Україні.

Згодом Президенти України і Польщі Володимир Зеленський й Анджей Дуда домовилися про вирішення цієї проблеми: українська сторона мала відновити видачу таких дозволів, а польська – відновити до первинного вигляду легальний памʼятник на горі Монастир, де розташована могила 62 вояків УПА, які загинули в бою з НКВС в 1945 році. Надгробну плиту на цій могилі було офіційно встановлено у 2000 році, вандали розбили її у 2015 році, а повністю знищили в січні 2020 року.

У жовтні 2020 року перед візитом Президента Дуди до Києва на цій могилі встановили гранітну плиту, але без прізвищ загиблих бійців УПА. Реагуючи на це, Київ попросив Варшаву відновити оригінальний напис з 2000 року, але Варшава наразі не виконала цього прохання Києва.

Українська сторона після 2019 року видала декілька дозволів на здійснення пошукових робіт польських жертв в Україні, зокрема одного, що стосується жертв Волинської трагедії.

Варшава наголошує, що Київ вже декілька років не надає дозволів на проведення пошуково-ексгумаційних робіт жертв Волинської трагедії й вимагає, щоб Україна скасувала усі заборони на цьому шляху. У Варшаві заявили, що порушуватимуть це питання під час Польського головування в ЄС і наголошують, що без вирішення цієї проблеми Україні складно буде сподіватися на членство в ЄС.

Тема Волинської трагедії є однією з найсуперечливіших в українсько-польських відносинах. Польща наполягає, що виключну відповідальність за злочини, скоєні в 1943-1945 роках на Волині, несе українська сторона.

Натомість Україна наголошує, що відповідальність несуть обидві сторони, тож вибачення має бути взаємним.

Тему Волинської трагедії активно використовує російська пропаганда, аби посварити український і польський народи.