На 40-й день від Різдва, 2 лютого, Церква святкує Стрітення Господнє, згадуючи про подію, яка сталася в Єрусалимському храмі: Марія разом з Йосифом віддала Немовля-Ісуса Богу Отцю, а Симеон проголосив, що новонароджений Син Божий є Світлом світу і Спасінням народів.
В центрі святкування Стрітення – описана в Євангелії від Луки подія принесення Ісуса на сороковий день після народження в Єрусалимський Храм, в котрому Його зустрів праведний Симеон, – пише РІСУ.
В цьому уривку євангелист Лука наголошує на дотримані сім’єю Ісуса Закону Мойсея. За законом жінка після народження дитини вважалась нечистою, а тому мала принести в очисну жертву за гріх ягня або, якщо не мала змоги, голуба або горлицю (Лев.12). Також, закон приписував, що кожен первісток чоловічої статі мав бути посвячений Богові (Вих 13:12) для служіння у святині. Пізніше, ця вимога стосувалась тільки первістків з коліна Левія, а за інших первістків мав бути внесений грошовий викуп (Чис 3:12, Чис 18:15).
В Євангелії від Луки бачимо, що Марія та Йосип причислені до бідних, котрі не можуть принести в жертву ягня, а лиш дві горлиці: одну за Йосипа, а іншу за Марію. Ба більше, Лука оповідаючи про принесення Ісуса до Храму, жодним чином не вказує на те, що Ісус був викуплений.
Причина розкрита у зустрічі Ісуса з праведним Симеоном. Ісус є не тим, хто потребує викуплення через жертву, він сам є Агнцем, котрий принесений у Храм як жертва на очищення всіх людей. Симеон свідчить про Ісуса як «Спасіння та Світло на просвіту поганам і славу люду твого – Ізраїля», а також, непрямо вказує на розп’яття Ісуса, котре стане «знаком протиріччя» та «падінням і підняттям багатьох».
Розуміючи принесення Господнє у Храм в цьому ключі, свято Стрітення, відомості про яке ми маємо з IV століття, постало у Церкві як завершення цілого циклу різдвяних свят, у якому з новою силою розкривається призначення Христового народження через Його смерть та воскресіння.
Етерія, паломниця до Єрусалиму в IV столітті, вказує, що це свято є великої ваги та святкується «так ніби Пасха». В Єрусалимі носило воно тоді назву «40 день по Богоявленні», адже Богоявлення і Різдво тоді ще святкувались в Єрусалимі разом. В проповідях на це свято, що походять з IV-V століть, однією з центральних є тема «очищення». Ісихій Єрусалимський навіть повідомляє, що саме свято називається «Святом Очищення». За словами Ісихія, ні сам Йосип, ні Пресвята Богородиця, ні Ісус не потребують очищення, а тому воно є очищенням людей за посередництвом Ісуса Христа – очисної жертви, що принесена в Храм за гріх.
Також отримує це свято назву Стрітення. З проповіді Кирила Єрусалимського бачимо, що малось на увазі не лише і не стільки зустріч Ісуса з праведним Симеоном, як зустріч кожного вірного з Христом. Симеон, зустрівши Христа, прийняв у свої руки саме Життя, а тому був готовий до переходу в життя інше. Так і вірні, радісно ведені Духом, мають зі світильниками вийти назустріч Ісусу, прийнявши Його.
Тематика світильників і світла є в осерді свята, а своє підґрунтя має вона в пісні Симеона, де той кличе Ісуса «Світлом на просвіту поганам». Вже в проповіді Кирила Єрусалимського (+387) на свято Стрітення існує згадка про світильники, які вірні запалювали на свято Стрітення. В гімні Романа Солодкоспівця, писаному в VI столітті, знаходимо образ Симеона, котрий тримає в руках Христа як «Світильник, котрий на руках носимий все освічує, а не спалює». Вірні покликані видимо носити на руках Христа – Світло Світу, що видимо виражено було процесією зі свічками.
З часом на візантійському сході процесія зі свічками занепала, натомість була прийнята вона та розвинена в обряді латинському. Вірогідно саме в латинському обряді заіснував окремий чин освячення стрітенських свічок, який на українських землях був прийнятий найперше Унійною, а відтак і Православною Церквами. Сьогодні освячення свічок та перебування з ними на Літургії є однією з характерних ознак свята Стрітення Київської Церкви.
