Про це повідомляє Укрінформ.

Бій під Крутами – одна із трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.

Бій відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем Чернігівської області, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, під час наступу на Київ військ більшовицької росії під проводом полковника Михайла Муравйова.

З кінця грудня 1917 року загін Першої київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 року до них надійшло підкріплення з Києва – перша сотня новоствореного Студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, Київського університету святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі із сотником Омельченком.

Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 року розпочався наступ на українські позиції чотиритисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо налічувало близько 300 бійців Студентського куреня, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків.

Бій тривав до вечора. Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви.

Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії.

Але одна студентська чота, заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) розстріляли. Наймолодшим полеглим було по 16 років.

На сьогодні відомі прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського університету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гімназисти другої Кирило-Мефодiївської гімназії Андрій Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Загалом у бою під Крутами загинули з української сторони, за різними оцінками, 70-100 осіб. Втрати більшовицьких військ сягали 300 осіб.

Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних за розпорядженням українського уряду 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.

За радянських часів могили полеглих під Крутами були зруйновані. Десятиріччями історія бою замовчувалася або ж обростала міфами і вигадками як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

Після здобуття Україною незалежності подвиг Героїв Крут став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність.

Щорічне вшанування пам’яті Героїв Крут закріплено у постанові Верховної Ради від 16 травня 2013 року “Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами”.

У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили меморіальний комплекс “Пам’яті Героїв Крут”.