fbpx
Акценти Посіпаки мародера Садового, частина 4. Місторозкрадання Любомира Зубача

Посіпаки мародера Садового, частина 4. Місторозкрадання Любомира Зубача

-

Посіпаки мародера Садового, частина 4. Місторозкрадання Любомира Зубача

Акценти Посіпаки мародера Садового, частина 4. Місторозкрадання Любомира Зубача

Новий рік у Львові розпочався з проблем для одного з відомих забудовників. Мерія помітила, що компанія частково змінила проект житлового комплексу після того, як виконком погодив їй містобудівні умови й обмеження. А відтак — закликала львів’ян не купувати квартир у цьому будинку, зупинила будівництво та оштрафувала фірму на 700 тисяч гривень – пише “Вголос“.

На перший погляд? Браво чиновникам! Нарешті взялися припиняти будівельний хаос у Львові! Однак, перше враження, як відомо, часто буває оманливим. І це якраз той варіант.

«Промоутером» історії з цим забудовником став заступник міського голови з питань містобудування Любомир Зубач. Спершу чиновник висловив своє «фе» на особистій сторінці в «Фейсбуці», а майже відразу — і в ЗМІ, яке належить сім’ї Садового (видання за короткий час опублікувало відразу декілька матеріалів про згаданий житловий комплекс).

Посіпаки мародера Садового, частина 4. Місторозкрадання Любомира Зубача

Звісна річ, це не залишилося непоміченим — і пересічні львів’яни у соцмережах, і журналісти з інших видань звернули увагу на кілька «цікавих» питань.

Першим в очі кинулось те, що чиновники почали боротися із забудовником аж тоді, коли він вже встиг звести 4 поверхи. Відбулося це не за ніч, не за день і не за один тиждень. Усі бачили всі так звані «порушення», але досі мовчали. Чому?

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Telegram

М’яко кажучи, дивним, здалося і те, що, звинувачуючи забудовника у недобросовісності, як Зубач, так і ЗМІ Садового по суті визнали, що жодного закону він не порушив. Адже концепція будівництва та візуалізація, які він презентував чиновникам мерії перед отриманням містобудівних — мають виключно декларативний характер. Відтак змінити їх при бажанні він мав повне право. Тоді звідки взагалі взялися ці звинувачення?

Ну, і третє. Цей забудовник у Львові — не виняток. Зміни в проект під час будівництва вносили й інші компанії. Не один раз. Однак, мерія їх за це…не карала. Справедливість, погодьтесь, така-собі… Вибіркова.

А суть ось у чому.

У забудовника, який став фігурантом цієї історії, є всього три варіанти:

  • знести все, що збудував досі, і будувати наново, відповідно до того проекту, який він презентував чиновникам на початку;
  • спробувати відстояти свої права у суді;
  • знайти спільну мову з чиновниками, щоб вони дали «добро» на продовження того проекту, який фірма вже напівзбудувала.

Перший варіант відпадає відразу, адже зносити пів будинку, в який було вкладено мільйони доларів, ніхто не буде.

Другий варіант теж сумнівний, бо судитися з міською радою — довго і дуже збитково.

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Telegram

А на те, що залишилось, як ви вже зрозуміли, чиновники і розраховують — питання тільки в «договороздатності» забудовника. А точніше — в сумі, яку він готовий «пожертвувати» задля збереження свого спокою.

Ці процеси для Львова, на жаль, вже давно норма. А керує ними, як вже було згадано — Любомир Зубач. Детальніше про його шлях до «успіху» — далі у матеріалі.

ПІД СПІДНИЦЕЮ У САДОВОГО

Фактично все своє свідоме доросле життя 42-річний Зубач провів при Садовому.

Майже 20 років тому, у 2002-му — став керівником юридичного відділу заснованої Садовим громадської організації «Інститут розвитку міста». У 2003-му — перейшов на посаду радника Садового (голови правління ВАТ «Південьзахіделектромережбуд»). А у 2006-му, коли Садовий вперше став мером — пішов за ним у міськраду. Спершу заступником начальника управління «Секретаріат ради», а невдовзі — і самим начальником.

У 2015-му, коли «Самопоміч» Садового зайшла у Верховну Раду, Зубач став депутатом у складі фракції.

 


На фото зліва направо: нардепи від “Самопомочі” у ВРУ – Любомир Зубач, Олег Лаврик та Олег Березюк

 

А в 2019-му, після програних виборів всюди і навіть у рідному Львові — повернувся назад у міськраду. На оплачувану посаду радника міського голови в апараті виконавчого комітету. За кілька місяців після того Садовий і віддав йому напрямок містобудування.

У 2020 році Зубач очолив список «Самопомочі» на виборах у Львівську обласну раду і в результаті став головою фракції.

Згрубша, оце і вся біографія. Але суть, як то кажуть, в деталях.

КРИМІНАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ У ПОЛІТИЧНЕ МАЙБУТНЄ

Прізвище Зубача, як і всіх давніх соратників Садового разом із ним самим, фігурувало в історіях, пов’язаних з криміналітетом. Востаннє про це заговорили під час скандалів, пов’язаних із розколом в Українській галицькій партії (УГП).

У листопаді на офіційному сайті УГП опублікували викривальну заяву про власника партії, цукрового магната-мафіозі Володимира Матковського («Мотіка»). Члени політсили, які збунтувалися проти тиску олігарха, розповіли про його зв’язки з міським головою Львова Андрієм Садовим («Батоном»), називаючи обох представниками кримінального світу і звинувачуючи їх у масштабних аферах та рейдерстві. Там же йшлося і про Любомира Зубача.

«Зараз «Мотік», окрім фінансування Української галицької партії є фінансовим гаманцем всіх афер Садового та політичної сили Самопоміч. У Самопомочі правою рукою «Моті» (Володимира Матковського) є голова Виконавчого комітету політичної партії Самопоміч Олег Лаврик, який є власником багатьох підприємств наближених до Андрія Садового. У Львівській міській раді людьми «Моті» є очільниця керівниця управління комунальної власності ЛМР Інна Свистун та заступник Андрія Садового – Любомир Зубач», – із заяви на сайті УГП.

У заяві детально розповідали й про спільне створення «Мотіком» і «Батоном» фінансової піраміди — компанії «Галицькі інвестиції», яка, ошукавши десятки тисяч людей, стала стартовим капіталом для «Південьзахіделектромережбуду», де Зубач згодом працював радником Садового. Сьогодні цією фірмою керує згаданий вище Лаврик, а також ще один екснардеп від «Самопомочі», бенефіціар будівництва скандального готелю на вул. Вороного у центрі Львова — Лев Підлісецький.

МАР’ЯНА — ЗОЛОТА РУЧКА

Мар’яна Ходак — офіційна дружина Любомира Зубача — також працює у Львівській міськраді. І також давно. Начальником відділу організаційно-аналітичного забезпечення в Управлінні комунальної власності, яким керує кума Андрія Садового Інна Свистун. З нею пов’язані ще дві не зовсім приємні сторінки із біографії Зубача.

Перша — датована 2015 роком. Тоді Мар’яна Ходак з невідомих причин чи за невідомі загалу заслуги безкоштовно взяла собі з власності Львова шматок землі під будову. 455 квадратних метрів в урочищі Збоїща. Передача землі відбулася за рішенням депутатського корпусу Львівської міської ради, більшість в якому тоді контролював Садовий з «Самопоміччю» (ухвала №4444 від 19.03.2015 р.).

Друга — датована 2017 роком. Тоді завдяки «успіхам» дружини в міськраді до помешкання на той час нардепа Зубача з обшуком увірвалася СБУ. Все — через «Аферу століття», наймасштабнішу в історії України схему з розкрадання комунального майна, здійснену чиновниками Управління комунального майна на чолі зі згаданою вище кумою Садового. До сьогодні нікого з дотичних до цієї справи чиновників так і не покарали.

КУМІВСТВО І КОРУПЦІЯ

Натомість Інна Свистун встигла «відзначитись» на аферах з майном ще не раз. Востаннє гучний скандал піднявся у травні 2020 року, коли прокуратура висунула їй підозру в черговому злочині — заниженні вартості майна у центральній частині міста в десятки разів на користь своєї партії. І Зубач також мав до цього стосунок.

Йшлося про приміщення у будинку №6/7 на площі Міцкевича, де «Самопоміч» багато років за копійчану суму орендувала велике приміщення під свій офіс, проте так і не сплачувала коштів в бюджет. Коли заборгованість сягнула суми у півмільйона, депутати та ЗМІ забили на сполох, відтак Садовий вирішив організувати «перестановку». За документами це приміщення передали в оренду ГО «Інститут міста», а «Самопоміч» умовно переселили туди, де того часу базувалась ГО – в офіс на вул. Сахарова, 42. Однак, по суті нічого так і не змінилося, «Самопоміч» залишилась працювати на тому ж місці. Адже «Інститут міста», який начебто поселився на площі Міцкевича – це структура тієї ж самої «Самопомочі», заснована Андрієм Садовим, його особистим психіатром Олегом Березюком, згаданим вище компаньйоном Моті-Матковського – Олегом Лавриком і головою «Самопомочі» Оксаною Сироїд.

Посіпаки мародера Садового, частина 4. Місторозкрадання Любомира Зубача

Сьогодні «Інститут міста» існує на кошти, які Садовий заводить у нього з бюджету Львова, а Зубач «працює» там виконавчим директором.

У 2006 році слід в біографії Зубача залишила ще одна родичка Садового — ще одна кума Ксенія Курилишин, дружина бізнесмена Олексія Курилишина, який став бенефіціаром масштабного дерибану «Універмагу на Ринку». Разом із нею Зубач увійшов до засновників Громадської організації «Дирекція з організації святкування 750-річння Львова». Таким чином через руки Зубача і Курилишин перейшли всі призначені для свята бюджетні кошти. Звісна річ, організацію можна було і не створювати — процесом могло зайнятися спеціально для цього існуюче управління культури міськради. Ну, але самі розумієте…

І ще один кум Садового трапився Зубачу аж за 10 років — у 2016-му. Йдеться про Андрія Федоренка, який погорів на розкраданні бюджетних коштів у розмірі 323 тис. євро при закупівлі у 2007-2008 роках трамваїв для міста під час його перебування на посаді директора ЛКП «Львівелектротранс». У 2016-му його якраз судили, а Зубач, будучи народним депутатом, вирішив стати на захист і взяти його на поруки.

На завершення варто звернути увагу на те, яку зарплату з бюджету Львова Зубач отримує за усі ці «заслуги».

Якщо глянути на офіційні відомості із зарплатою чиновника, які напередодні опублікувало видання “Варіанти“, зарплата Зубача тримається на середньому рівні — від 12 до 14 тисяч гривень на місяць. Але це і близько не стоїть з тим, що Садовий виписує йому щомісяця в якості премій, лікарняних, відпускних, “матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань і оздоровлення” тощо.

У лютому в додаток до зарплати Зубач отримав з бюджету Львова 48 тисяч гривень премії і ще 96,6 тисяч гривень “матеріальної допомоги”. У березні – ще 45,3 тисяч гривень премії, у квітні – ще 50,4 тисяч гривень премії, у травні – ще 37,8 тисяч гривень премії, у червні – ще 37, 8 тисяч гривень премії, у липні ще 40,3 тисяч гривень премії, у серпні – ще 25 тисяч гривень відпускних і ще 66,2 тисяч гривень “матеріальної допомоги”, у вересні – ще 31,3 тисячі гривень лікарняних.

У жовтні та листопаді, під час місцевих виборів, Зубачу нарахували мізерну як для нього зарплату – без всяких премій і доплат. А натомість у грудні, коли вибори вже минули – виплатили відразу…три види премій: 42 тисячі гривень простої премії, ще 42 тисячі гривень “премії за грудень” і ще 14 тисяч гривень премії до Дня місцевого самоврядування.

Як тут знову не згадати відомого персонажа із вже цитованого нами твору Ільфа і Петрова: «Ви, я бачу, безкорисливо любите гроші?»

Олена Брезінська, «Вголос»

Заступник директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради Андрій Білий у своєму влозі заявив: якщо депутати ЛМР не ухвалять бюджет розвитку – електротранспорт у місті зупиниться. Схожа ситуація була уже перед місцевими виборами, коли депутати Львівської міської ради відмовились голосувати за черговий кредит, який хотів взяти Андрій Садовий. Тоді комунальників міське керівництво вивело на протест перед Ратушею, пригрозивши відсутністю зарплат.

І поки звичайні працівники побоюються, що їм не виплатять чесно зароблених коштів, у чиновників Львівської міської ради все стабільно. Вони і надалі отримують «захмарні» премії, як, наприклад, у грудні 2020:

  • Заступниці міського голови із гуманітарних питань Галині Слічній виписали 93 тис. грн. премії. Загалом її зарплата за місяць становила 172 тисячі гривень.
  • Заступниці міського голови із питань ЖКГ Ірині Маруняк із міського бюджету дали 98 тис. грн. премій. Загалом її зарплата за один лише місяць становила 134 тисячі гривень.
  • Керуюча справами виконкому Марта Литвинюк отримала також 98 тисяч гривень премії та місячну зарплату понад 134 тис. грн.
  • Бізнес-омбудсмен Сергій Кіраль у грудні отримав 133 тис. грн зарплати, з неї премії – 98 тис. грн.
  • Заступнику міського голови Львова з питань розвитку Андрієві Москаленку нарахували 124 тис. грн зарплати, з них премій на 98 тис. грн

Не відмовляють собі чиновники Садового і у транспорті. Звісно, на трамваях вони не їздять, лише – на службових автомобілях. І як зазначено у тендері, які випущені не раніше 2018 року. На це з міського бюджету в 2020 році було витрачено 7,5 мільйонів гривень. З цих коштів департамент ЖКГ та інфраструктури, де і працює Андрій Білий, витратив 613,3 тис. грн

Для чого у Львові знову заговорили про зупинку електротранспорту та чому це вигідно чиновникам міської ради? Про це ІА “Вголос” запитав у депутатів ЛМР.

Юрій Мартинюк, керівник фракції «Варта» у Львівській міській раді:

«Це – все дитячий шантаж, який призведе до одного: до негативної оцінки управлінських здібностей пана Білого»

Юрій Мартинюк

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Telegram

Це ніщо інше, як чергова спроба чиновника, який не зовсім якісно виконує свої управлінські функції, зманіпулювати думкою громади. Пан Андрій заміть знімати блоги на Ютубі, мав би займатись справами комунальних підприємств і навіть не думати про те, що люди можуть не отримати зарплату, а електротранспорт не виїде на вулиці міста.

Це все – дитячий шантаж, який призведе до одного: негативної оцінки управлінських здібностей пана Білого, бо депутатський корпус робитиме все можливе, щоб люди отримали нормальну зарплату та ефективно виконували свою роботу, працюючи на користь громади міста Львова.

Петро Адамик, керівник фракції «Європейська солідарність» у Львівській міській раді:

Такі заяви Андрія Білого свідчать про рівень його компетентності, бо всі наші комунальні підприємства управлінці Андрія Садового довели до банкрутства. І якщо їх час від часу не підсилювати грошима, вони не виживуть. Як наслідок, у нас є 2 мільярди бюджету проїдання, адже назвати це  бюджетом розвитку не можна. У Андрія Садового просто кидають гроші на збиткові комунальні підприємства.

Я дивився цей влог, де Білий каже: «Громадяни, я розумію, що вам важко, ми не можемо піднімати ціну на проїзд». Красиві слова. Але чиновники хочуть вкласти у це підприємство гроші із бюджету за допомогою компенсаторних механізмів, а це 300-400 мільйонів гривень. А ці гроші з неба не впали – ті самі кошти із податків мешканців Львова, причому і тих, які не користуються громадським транспортом. І от тепер віддати ці гроші на проїдання чиновникам Львівської міської ради, це чесно? Адже, якщо підрахувати, вартість перевезення однієї людини у Львові електротранспортом становитиме орієнтовно 30 гривень, тому я та наша фракція виступає за аудит комунальних підприємств. Наші комунальні підприємства – як безодня: скільки туди грошей не кидай – завжди мало, тому це комплексне питання, яке стосується не лише «Львівелектротрансу», а і таких тем, як: вивезення сміття, за яке ми доплачуємо 300 тисяч гривень із бюджету, а також і роботи АТП-1 тощо. До слова, у місті є 90 комунальних підприємств, з них не збитковим є лише одне – служба ритуальних послуг. І це все – наслідки популістичної політики Львівської міської ради, яку впроваджували в останні роки.

«Працівникам комунальних підприємств виплачуватимуть зарплати»

Але я хочу заспокоїти людей: все працюватиме і працівникам комунальних підприємств виплачуватимуть зарплати. Ми вже пам’ятаємо, як минулого року напередодні виборів під Ратушу виводили людей та розказували про 20 мільйонів євро, які треба взяти у кредит, щоб виплатити зарплати. Ми тоді коштів не виділили і трагедії не сталось. Львівська міська рада так догосподарювалась, що якщо ми ще позичимо орієнтовно 600 мільйонів доларів –  нас чекає дефолт. А тому без серйозного аудиту, кадрових змін серед менеджменту та створення наглядових рад над комунальними підприємствами-монополістами, ми не можемо далі рухатись.

А пан Білий просто не хоче залишитись «крайнім», а тому і штучно роздуває ці теми, натомість керівник, який очолює департамент, має бути професіоналом-стратегом. Він має все аналізувати та прораховувати свої кроки вперед і не робити от таких заяв.

Ігор Телішевський, ексдепутат Львівської міської ради:

Заяви Білого – це шантаж перш за все депутатів Львівської міської ради. Ми всі пам’ятаємо, що було, коли депутати відмовилися брати кредити нібито на зарплати комунальникам у 2020 році. Тоді був шантаж; у Садового налякали людей та вивели їх під Ратушу. Ситуація повторюється: депутатів шантажують перед ухваленням бюджету розвитку.

При цьому у Садового хочуть, щоб депутати ухвалили виділення грошей у статутні фонди комунальних підприємств. Але станом на зараз депутати не розуміють, куди йдуть усі гроші із статутних капіталів комунальних підприємств.

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Twitter

А от Білий хоче жити так, як це було колись, коли усі комунальні підприємства є збитковими, а приватні перевізники заробляють. Але прийшов час змінити цю концепцію. На мою думку, потрібно звільнити Білого, бо людина не на своєму місці та займається не тим, чим вона повинна займатись, і на його місце взяти фахівця із транспортної галузі, який повинен навести порядок. Бо те, що робить цей чиновник, – це ганьба для Львова.

Олексій Різник, депутат Львівської міської ради від «Європейської солідарності»:

«Андрій Білий швидше позбудеться своєї посади, аніж у Львові щось зупиниться»

Різник, ЛМР

Такі меседжі вкладають у голови людей, щоб чиновники Львівської міської ради могли і надалі красти гроші. І все.

Говоритиму коротко: Андрій Білий швидше позбудеться своєї посади, аніж у Львові щось зупинться через неприйнятий бюджет розвитку. Я це гарантую, бо усі зарплати та обов’язкові платежі ми оплатили.

Також я гарантую цьому чиновнику дуже «комфортні умови» для роботи. До мене на доповідь у комісію він може приходити одразу із «шнурком та милом» або вазеліном: обговоримо питання сфери житлово-комунального господарства дуже пильно.

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Facebook

Маркіян Лопачак, секретар Львівської міської ради, депутат від ВО «Свобода»:

Це вже дуже погана звичка сформувалася у працівників Львівської міської ради, коли керівники комунальних підприємств чи департаментів просто констатують ту чи іншу проблему. Натомість, на мою думку, якщо ти керівник профільного підприємства чи відомства, маєш передбачати можливість виникнення проблеми і попереджати про неї завчасно. Тому, якщо були розмови про ризики із виплатою зарплат, потрібно було це озвучувати значно раніше. Натомість на засідання депутатських комісій приходять профільні керівники, які абсолютно жодним чином не говорять про проблему на підприємстві, а потім записують «відосіки» і як улитиматум ставлять питання, звинувачуючи у чомусь депутатів і таким чином прикрившаючи власну некомпетентність.

Сергій Івах, депутат Львівської міської ради від «Європейської солідарності»:

«Білому я рекомендую не записувати відео у робочий час, а працювати»

Такі заяви Андрія Білого – це чергова маніпуляція, при цьому ми вкортре бачимо спробу чиновників Садового використати звичайних працівників комунальних підприємств у своїх меркантильних планах. До слова, раніше чиновники вже пробували організовувати працівників ЛКП, щоб ті  приходили на сесії Львівської міської ради, адже людей залякали: якщо місто не візьме кредит, людям не виплатять зарплат. Ми тоді із колегами-депутатами особисто поїхали на всі підприємства та заспокоїли людей. Зараз бачимо схожу ситуацію з боку соратників мера і все для того, щоб «закопати» для себе гроші у бюджеті розвитку, адже у міському бюджеті депутати не дозволили таке “провернути”. Тож я переконаний: це чергова маніпуляція, при цьому з впевненістю скажу, що кожен працівник комунального підприємства зарплату отримає.

Нагадаю: депутати ще у минулій каденції підготували проекти ухвал про звіти комунальних підприємств, проте вони їх тоді заблокували і не підтримали. Тому зараз Білому я рекомендую не записувати відео у робочий час, а працювати, а також варто, щоб керівники комунальних підприємств прийшли на сесію міської ради та розказали про свою користь для громади Львова.

Марія Чижевська, Вголос

За останній тиждень відбулася низка подій, які засвідчили безпрецедентну слабкість української держави та широкомасштабний наступ “п’ятої колони”, яка безкарно використовує нашу м’якотілість.

Цькування української вчительки

Заголовки новин, які за останній тиждень майже щоденно повідомляли про паплюження української мови та ідентичності в Україні, виглядають фантастичними сюжетами для Польщі, Франції, Німеччини чи інших демократичних європейських країн, однак до України така зневага вже чомусь стала буденністю.

В географічному центрі України – в школі №137 м. Дніпра спалахнув скандал: батьки учнів та депутати облради цькують і вимагають відсторонити від роботи вчительку Вікторію Жданову за її проукраїнську позицію (!). При тому, що чоловік цієї жінки загинув в АТО. За словами батьків (яких в нормальній країні компетентні органи вже б перевіряли на придатність до виховання дітей), педагог розповідає дітям про те, що Росія – країна-агресор, а росіяни вбивають українців. Вчителька викладає виключно українською та вчить, що потрібно спілкуватися українською. Але батьки школярів звинувачують вчительку в “нацизмі” і називають “бандерівською тварюкою”. “Ми проти ненависті до росіян” – репетують батьки дітей 2-А класу м. Дніпра.

Окрім того, українофобські псевдоактивісти впевнені, що у 2-му класі дітям взагалі не можна розповідати про “такі речі”, а до викладання українською дітей потрібно “плавно адаптувати”. Однак найбільше, що обурило горе-батьків – після уроків діти приходять додому і вимагають від батьків спілкуватися українською.

Профільний департамент освіти вже відповів невдоволеним батькам, що нічого протиправного педагог не здійснила, а директорка школи не має до вчительки претензій з професійної точки зору. Навчальний процес організований правильно, а на своїх уроках вчителька дотримується державної політики і нічого не порушує.

Ситуація з національною ідентичністю в українських школах більше нагадує СРСР 1937 року, аніж Україну на тридцятому році незалежності

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Facebook

Проте депутати облради почали публікувати скандальні заяви про обурення батьків “методами викладання вчительки Вікторії Жданової”. Де-факто, українську вчительку намагаються покарати педагогічно-бюрократичними маніпуляціями за патріотичну державницьку позицію. Ситуація з національною ідентичністю в українських школах більше нагадує СРСР 1937 року, аніж Україну на тридцятому році незалежності, а українських педагогів так само переслідують та цькують агресивні українофоби.

Професори-українофоби

 

Євгенія Більченко
Євгенія Більченко

 

Інший антиукраїнський скандал також переносить нас в часи окупації України поляками та росіянами, коли майже всі керівні та професорські посади в українських містах займали окупанти, які ненавиділи й зневажали все українське.

Професорка Національного педагогічного університету Драгоманова Євгенія Більченко прямо на лекціях називає себе “представницею російської цивілізації” і засуджує українізацію освіти. А закон про українську мову викладачка київського (!!!) вузу називає “опухлим лімфовузлом в тілі онкохворої американської колонії”. До того ж, недавно, скандальна професорка похвалилася вступом в російський Міжнародний союз поетів.

В сусідній Польщі, за критику польської мови така одіозна професорка не лише б як фанера вилетіла з університету з пожиттєвою втратою права будь-де вчити польських дітей, але й дуже сумнівно, що б взагалі могла б в цій країні влаштуватися на пристойну роботу. В Україні ж проросійська професорка-українофобка працює на престижній державній посаді й отримує від української держави пристойну платню. І навіть похвалилася непристойно панібратською фотографією з ректором Віктором Андрущенком, який заявив, що не збирається її звільняти за антиукраїнські погляди. А в “українському” Міністерстві освіти, натомість заявили, що тема мови має обговорюватися в суспільстві “виключно з повагою і толерантністю, а дискусії щодо мовного питання не можуть доводитися до абсурду”.

За словами проукраїнського активіста Дмитра Сінченка “викладачам з подібною позицією не місце у навчальних закладах. Більченко повинна бути звільнена негайно. Викладачі мають бути прикладом для наслідування, адже вони формують світогляд нового покоління українців. Який світогляд може формувати викладач, який ненавидить свою власну країну?”.

Престижні університетські посади в Україні міцно утримують українофоби

Сам факт перебування на державних посадах в Україні таких осіб як Євгенія Більченко та професури, яка зневажає українську мову і виховує українське студентство, засвідчує, що в Україні склалася не просто скандальна – а катастрофічна ситуація. В той час, як тисячі молодих українських і україномовних науковців, які люблять свою країну, не змогли потрапити на роботу в університети бо “для них не залишилося місця на кафедрах”, престижні університетські посади в Україні міцно утримують українофоби. Через засилля таких українофобів в українській освіті, чимало молодих українських науковців та педагогів, не маючи змоги працевлаштуватися у вузах, були змушені піти торгувати на базари чи навіть виїхали на роботу за кордон.

Парадоксальна ситуація, коли проросійська українофобка Більченко працює професором в київському університеті, а молодий україномовний аспірант працює на яблуках у Польщі, щоб заробити на прожиття, означає, що якщо найближчим часом ситуація радикально не зміниться – такій державі насправді ще недовго залишилося існувати.

Коли окружний суд скасує незалежність України?

Серед антиукраїнських скандалів чи не найбільш небезпечним для суверенітету української держави стало рішення Окружного адміністративного суду Києва, за позовом колишнього радника Януковича Андрія Портнова, заборонити київський міськраді відзначати річниці днів народжень низки українських діячів УПА. Зокрема, під заборону “українського” суду потрапили: полковник Армії Української держави Іван Полтавець-Острянець, письменники Улас Самчук та Юрій Липа, редактор “Енциклопедії українознавства” Володимир Кубійович та голова проводу ОУН Андрій Мельник, яких звинуватили у “нацизмі”(!).

Невдовзі за декілька російських рублів продажні судді скасують державну мову, конституцію, територіальний устрій

Одіозність судового свавілля, яке склалося за умов відсутності чіткої національної позиції діючої влади, загрожує тим, що невдовзі за декілька російських рублів продажні судді скасують державну мову, конституцію, територіальний устрій. Або взагалі – скасують незалежність держави Україна, якщо лише комусь в Кремлі буде не шкода незначної суми для суддів Київського окружного адміністративного суду.

І це при тому, що ті величезні хабарі, які беруть корумповані українські судді, мали б взагалі перетворити їх на найбільших українських патріотів в яких навіть у дитячій спальні висять портрети Степана Бандери – адже в якій ще країні їм буде так добре і сито жити? Лише незалежна Україна стала для них безмежною годівницею в якій кожен суддя та чиновник навіть дітей та внуків міцно посадили на грошовиті посади. То ж хто як не судді та чиновники мають бути найбільше зацікавленими у міцності та довготривалості української держави, якою вони самочинно керують?

 

Портнов
Портнов

Однак корумповані судді бездумно пиляють гілку, на якій так зручно й вигідно сидять і нищать українську державність та паплюжать історичні постаті, завдяки яким Українська держава постала. І навіть не усвідомлюють, що сьогодні вони скасовують українську мову та вшанування українських національних героїв, називаючи їх “нацистами”, а завтра сюди прийдуть російські окупанти, в яких будуть свої кандидати на посади суддів Київського окружного адміністративного суду. Окупанти ніколи не бувають вдячними зрадникам, до того ж – в кожного російського чиновника в рязанській глибинці вистачає родичів безробітних алкоголіків, яких слід прилаштувати на хлібні посади на завойованих територіях.

До слова, днями Окружний адміністративний суд Києва за позовом одіозного Портнова, зобов’язав Міністерство освіти переглянути підручники з історії України за 5-11класи щодо висвітлення подій Революції Гідності. А також  відмінив минулорічну постанову Кабміну про введення нового українського правопису.

Однак, дивними є не стільки нахабні внутрішні диверсії “п’ятої колони” в Україні – адже відомо, що негідники просто відробляють кремлівські гроші, -скільки вражає повна безпорадність та бездіяльність діючої української влади, яка не може навіть дрібного корумпованого суддю поставити на місце. Скандальні антиукраїнські рішення агентів Кремля та їхніх платних прибічників в Україні наштовхують на актуальне запитання: а в нас взагалі існує держава чи лише її корумпована імпотентна імітація?

Хтось може уявити ситуацію, щоб хоч один подібний антидержавний скандал, з цілої низки за минулий тиждень, трапився приміром у Польщі? Що б сталося з провокаторами, які б на таке там наважилися? Саме тому, українці й не живуть так як у Польщі.

В політиці, і особливо в геополітиці, принципи дуже схожі на футбольні: ти або забиваєш, або пропускаєш. Україна та українці вже пропускають настільки катастрофічно, що невдовзі можемо вилетіти з ліги суверенних держав.

Валерій Майданюк, політолог

Освіта – це дуже серйозна і важлива справа, яка супроводжує людину протягом найвідповідальніших періодів її життя. Починаючи із дитячого садочку, де ми вперше знайомимось із соціумом за межами власної родини, закінчуючи вищими навчальними закладами, де ми отримуємо фах, який часто стає вирішальним фактором у житті. З огляду на це, різні держави світу роблять усе можливе, аби їхня освіта була якомога якіснішою.

Не відстає у своїх намаганнях покращити освітній процес і Україна. Про різного роду реформи у даній галузі ми чуємо та читаємо регулярно і доволі часто. Так, щороку з’являються пропозиції скасувати зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО), виникають суперечки довкола питання мови, якою має вестись процес навчання, і багато іншого. Нещодавно українцям стало відомо, що Кабінет Міністрів України скасував «червоний» диплом. Саме обкладинка червоного кольору цього документа служила відзнакою, яка вказувала на високу успішність студента. Тепер вся інформація про оцінки буде доступна лише у додатку до Диплому про вищу освіту.

Ця ініціатива уряду, як і багато інших, не могла сподобатись усім. Одні стверджують, що тепер студенти будуть менш мотивовані до навчання, оскільки всі дипломи матимуть однаковий вигляд. Інші впевнені, що немає ніякої різниці, оскільки якщо роботодавці ще звертали увагу на наявність диплому, то колір обкладинки їх цікавив набагато менше.

То чи потрібен українцям «червоний» диплом, що робити із ЗНО і яких змін потребує наша освіта в цілому? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли професор, публіцист та мовознавець Іван Ющук, громадська діячка і письменниця Лариса Ніцой та професорка і докторка філологічних наук Лариса Масенко.

Чи правильним, на вашу думку, було рішення скасувати «червоні» дипломи?

Іван Ющук:

Мені здається, що червона обкладинка диплому була непоганим заохоченням для студентів. Можливо, її було варто зробити не червоною, а, наприклад, синьо-жовтою, але скасовувати відзнаку було неправильно. Студенти можуть просто втратити мотивацію до навчання, бо у той додаток до диплому майже ніхто не заглядає. На жаль, доволі часто, коли мова йде про українську освіту, рішення нашої влади йдуть не на користь.

Лариса Ніцой:

Може «червоний» диплом і «пахне» радянщиною, але відзнака повинна залишатись

Я проти такого скасування. Може цей червоний колір і «пахне» радянщиною, але диплом із відзнакою повинен залишатись. Студент працював, показав блискучі знання і відзначився краще, ніж інші. Чому цей «слід» не залишити на папері й у нього має бути такий самий диплом, як у того, хто байдикував? У Європі немає такого поняття як «червоний» диплом, але відзнака все ж є. Ми знаємо, що у них навіть є традиція запрошувати до слова найкращих студентів на церемонії випускного. Тобто, кращих все одно відзначають. Отака «зрівнялівка» – це не правильно.

Лариса Масенко:

Я проти таких ініціатив. Найкращих студентів треба виділяти. «Червоний» диплом відзначає найуспішніших, а тепер цього не буде. Хто буде заглядати у ті додатки? Якщо не червоний колір, то треба придумати якусь іншу відзнаку. Людина, яка найкраще здобувала знання і виділялась на загальному фоні, має бути якось відзначена і документально. Крім того, я вважаю, що це дуже важливо і для роботодавців.

Щороку в інформаційному просторі ми зустрічаємо думку, що необхідно скасувати і ЗНО. Як варто вчинити тут?

Іван Ющук:

Скасовувати незалежне оцінювання не можна ні в якому разі. Якщо таке станеться, то в освіті розгуляється страшенна корупція. Раніше, коли викладач приймав вступні іспити, то завжди мав список, кому ставити «п’ятірку», а кому в жодному випадку такої оцінки ставити не можна було. Тому ті, хто виступає за скасування ЗНО, хочуть згодом на цьому мати «чорний» заробіток.

Лариса Ніцой:

Це неприпустимо. Я вважаю, що це єдина реформа, яка вдалась в Україні. Якщо до такого дійде, то всі екзамени при вступі будуть здаватись, як колись: почнеться корупція. Завдяки ЗНО до вишів поступають справді розумні діти.

Коли розпочалось зовнішнє оцінювання, то викладачі казали, що вони «давно не бачили в аудиторіях дітей з таким осмисленим поглядом». Ця фраза мені дуже сподобалась і, гадаю, вона говорить сама за себе. Раніше вчитись приходили ті, хто міг за це заплатити або мав «зв’язки». ЗНО ж відкриває шлях для справді розумних дітей.

Лариса Масенко:

ЗНО обов’язково має бути, бо інакше ми повернемось до того, що можна буде «купити» диплом

Зовнішнє незалежне тестування також не можна скасовувати, я вважаю. Думаю, що причина таких ініціатив полягає у тому, що зараз у нас такий міністр освіти. Всім відома його любов до плагіату, тому, мабуть, йому буде дуже до вподоби, якщо ніхто не буде виділяти кращих, а абітурієнти поступатимуть до вищих навчальних закладів за хабарі. ЗНО обов’язково має бути, бо інакше ми повернемось до того, що можна буде «купити» диплом.

У 2020-му році повідомлялось про корупцію на ЗНО під час творчих завдань. Як можна вирішити цю проблему?

Іван Ющук:

Я думаю, що йшлось про поодинокі випадки. Зрозуміло, що наш досвід у корупції є надзвичайно великим і його відразу знищити не вдасться. Але все ж такі речі не є системними. ЗНО – це прекрасна практика, яка дозволяє дійсно здібним дітям поступати у ВУЗи, уникаючи корупційної складової.

Лариса Ніцой:

Треба продумати механізм, який буде запобігати подібному. Оця частина ЗНО дійсно перегукується із тими екзаменами, які колись здавали ми.

Взагалі, я вважаю, що зовнішнє незалежне оцінювання потрібно змінювати. Не скасовувати його повністю, звісно ж, але вносити зміни. Наприклад, я проаналізувала, які питання в тестах у Польщі та у нас. Це дві зовсім різні філософії. Коли у Польщі діти висловлюють своє ставлення до історичної події чи героя твору, то у нас все зводиться до знання дати чи тексту. Іншими словами, наші діти повинні знати, коли відбулась конкретна подія, або у чому був одягнений герой твору в конкретний момент. Не це важливо. Питання нашого ЗНО не формують ставлення дитини до події чи вчинків героїв.

Тому я взагалі вважаю, що ЗНО необхідно змінювати в усіх напрямках: від технічної сторони (механізм, за яким все відбувається), щоб унеможливити корупцію, і до самого наповнення.

Які зміни необхідні українській освіті сьогодні?

Іван Ющук:

У нас чомусь так склалось, що саме слово «реформа» використовують для того, аби замаскувати проблему, а не вирішити її. Щось влада приймає, щось ухвалює, але далеко не все змінює ситуацію у кращий бік.

Наприклад, у нас нещодавно прийняли реформу, згідно з якою стипендію можуть отримувати лише 40% студентів. Решта студентів тепер абсолютно байдуже ставиться до свого навчання, бо у них зникла ця мотивація. Вони знають, що так чи інакше не пройдуть цього «бар’єру». Раніше ж, скільки студентів здобули відповідний середній бал, стільки й отримували стипендію. Тоді кожен мав рівні шанси і прагнув до цього.

Також нам необхідно переглянути викладацький склад. Зараз є дуже багато неякісних викладачів, яких колись «по блату» прийняли на роботу і вони крім того, що водять пальцем по конспекту, нічого більше не знають. Тому нам потрібна повна переатестація викладацького складу.

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Twitter

По-третє, дуже необхідно, аби викладачі дотримувались закону про мову. Навіть зараз, після 16 січня, у Київській Політехніці можна дуже часто почути, що пари ведуться на «общепонятном». Причому, навіть дистанційне навчання. Це порушення закону. Усі студенти перед вступом складали ЗНО з української мови, тобто вони її знають і розуміють, то для чого їм викладати російською?

Лариса Ніцой:

Ми виховуємо універсальну робочу силу, яка може працювати у будь-якій країні світу, а не будувати свою

Протягом останніх років у нашій освіті повністю вилучався національний компонент. Сьогодні ми виховуємо універсальну робочу силу, яка може працювати у будь-якій країні світу. Проте ми не виховуємо відповідального українця, якому треба будувати цю Україну. Ми не виховуємо ставлення до своєї держави, її героїв та мови. Так, ми кажемо, що мова «солов’їна», дитина їде на олімпіаду, виграє перше місце, а потім запросто «здає» свої позиції та каже «яка різниця, якою мовою спілкуватись?». Ніколи в житті ми такого не почуємо ні від француза, ні від німця, ні від поляка. Тому нам просто необхідно заводити національний компоненту в нашу освіту і вчити дітей на місцевому матеріалі. У нас дуже глибока педагогічна традиція, а ми зараз повністю все хочемо перейняти у Європи.  Передові технології, звісно, теж потрібні, але нам не слід забувати про своє українське. Українець повинен ще у школі зрозуміти свою національну ідентичність.

Лариса Масенко:

Перед усім, я вважаю, українській освіті бракує виконання закону про мови. Незважаючи на те, що в освіті мова, якою викладають, обов’язково має бути державною, це часто ігнорується. Тобто, досі є окремі викладачі або й цілі ВУЗи, які викладають російською. Особливо у найбільш русифікованих містах, але навіть у Києві таке теж зустрічається. Навіть нещодавно мені розповіли, що в інституті журналістики від студентів лунає російська мова, а це ж майбутні працівники ЗМІ, які мають досконало володіти українською мовою.

Роман Гурський, ІА «Вголос».

В Україні вже з початку 2021 року суттєво зросли ціни на товари першої необхідності – яйця, цукор, олія. Так, 10 яєць станом на середину січня обійдеться у суму від 35 до 50 гривень.

Суттєво подорожчала також і соняшникова олія. Так, за літр олії доведеться заплатити від 36 гривень, якщо це акційна ціна, до 52 гривень . Кілограм цукру в Україні в середньому ж коштує 27 гривень.

Та і це ще не все. Так, за даними Державної служби статистики, за минулий рік серед круп теж відбулось здорожчання, а саме:

  • Найбільше подорожчала гречка — на 34,8% з 27 гривень до 37.
  • Рис у період з грудня 2019 по грудень 2020 року виріс на 4,8% до 23,93 гривні за кг,
  • Манна крупа — до 15,91 гривні за кг.

Ціна пшеничного хліба з борошна вищого ґатунку у грудні 2020 року в середньому по країні становила 26,73 грн за 1 кг – це на 11,8% більше, ніж у попередній рік. Батон з 13,86 гривні виріс до 14,75 грн за 0,5 кг.

Також подорожчали макаронні вироби з м’яких сортів пшениці. В середньому по країні вони продавалися за 20,17 гривні за кг. Пшеничне борошно подорожчало на 13,2% і виросло до 12,70 гривні за кг.

За даними Держстату, в Україні виросли ціни й на м’ясо. Зокрема яловичина зі 132,81 гривні зросла до 144,82 гривні.

Як повідомляє Український клуб аграрного бізнесу, продукти харчування у 2020 році загалом зросли в ціні на 4,9%. Найбільше за рік подорожчав цукор  (+47,7%), яйця (+30%), олія соняшникова (+21,7%) та фрукти(+12,9%).

Тоді, як у Держстаті додають, що у 2021 році були й такі продукти харчування, котрі подешевшали. Так, найсуттєвіше здешевшали овочі та м’ясо птиці: куряче філе подешевшало на 10 гривень від початку року. За даними Українського клубу аграрного бізнесу, овочі відзначилися зниженням цін на 12,1% порівняно з груднем 2019 року.

Серед овочів здешевшали ті, котрі належать до «борщового набору», зокрема:

  • цибуля: на 42,9% (до 5,12 грн за кг)
  • морква: на 6,3% (до 6 гривень уроздріб)
  • картопля впала в ціні на 24,9%, до 10,15 грн за кг
  • буряк – на 17,3%, до 5,39
  • капуста – на 21,5%, до 4,76 грн за кг

Прикметно, що у сусідній Польщі ціна на яйця така ж, як і в Україні – від 35 до 50 гривень. Соняшникова олія у Польщі обійдеться від 49 до 70 гривень за літр. Проте у Польщі середня зарплата – 5024 злотих, що орієнтовно 33 661 гривня. Натомість в Україні – 11 987 гривень.

То чому в Україні зростають ціни на продукти? Про це ІА Вголос запитав у голови Комітету економістів України Андрія Новака, екс-міністра економіки України Володимира Ланового та економіста Олега Пензина.

Чому в Україні наприкінці 2020 у січні 2021 року так різко зросли ціни на продукти харчування?

Андрій Новак:

У тому, що відбувається зростання цін на продути харчування немає нічого дивного, оскільки держава різко підняла ціни на базовий елемент собівартості усіх без винятку товарів та послуг, а саме – на енергоносії. Причому і на електрику, і на газ одночасно. Крім того, ціни на пальне також не стоять на місці.

Тобто в Україні зростає вартість усіх видів енергоресурсів. Причому, як ми бачимо ціни ростуть не на 1-2%, а на десятки. І це тягне за собою ланцюгову реакцію та здорожчання усіх груп товарів, тому що ні виробник, ні торговець не може працювати собі у збиток. І немає іншого виходу, як піднімати ціни. І поки така ситуація є, доти триватиме здорожчання.

Олег Пензин:

Підвищення ціна на продукти харчування у грудні-січні стало наслідком того, що ми почали споживати продукти врожаю 2020-2021 маркетингового року.

Володимир Лановий:

Є дві причини інфляційного зростання цін. Перша – це коли населення має більше грошей, або ж штучно збільшується грошова маса, а тому виробники ставлять більшу ціну, бо продукти, товари та запаси швидко розкуповуються. Ця причина нас не стосується, бо немає суттєвих зростань заробітних плат, пенсій та і взагалі інших виплат.

Але у нас є інша причина зростання цін – це зростання витрат. В Україні вони пов’язані із тим, що зростають витрати на всі види енергії. Зростає електроенергія, газ, опалення і так далі. Крім того, зросли і ціни на такі енергоносії, як-от: зріджений газ, бензин і дизпальне. І все це падає додатковими витратами на споживачів, оскільки склади, магазини та ці самі птахофабрики потрібно якось опалювати чи дотримуватись необхідного температурного режиму. Також йдуть додаткові витрати на доставку товарів, це пов’язано із транспортними засобами.

В Україні виробники наперед підвищують ціни на продукцію, щоб не бути у збитках

А ще таке різке подорожчання у січні може свідчити і про те, що в Україні виробники наперед підвищують ціни на продукцію, щоб не бути у збитках.

Ще у листопаді яйця коштували в середньому 25-27 гривень. Зараз – ледь не 40 гривень. Чому так сталось?

Олег Пензин:

Щодо яєць, то все тут взаємопов’язано із урожаєм зернових. Так, минулого року Україна зібрала на 7 тонн зернових менше у порівнянні з 2019. На світовому ринку ситуація є аналогічною, через це ціна на кукурудзу пішла вверх. А більше 50% вартості яйця – це комбікорми. Тобто у силу того, що світовий ринок на зерно пішов вверх, подорожчали комбікорми. Далі – мінімальна зарплата восени 2020 виросла раз, у січні 2021 року – другий раз. І це також туди додається. Газ також зростає у ціні. На сьогоднішній момент пряма собівартість яйця 2,4 грн, тобто 10 яєць коштує 24 гривні. Додайте сюди інтерес виробника, логістику та оптово-збутову надбавку. Плюс упаковка, а це  – теж гроші. От і виходить, що яйця коштують від 32 гривень за десяток. У супермаркетах у картонній упаковці яйця коштуватимуть від 40 гривень. Собівартість яйця раніше була десь на рівні 18 гривень і вона об’єктивно піднялась до 24 гривень, а тому виробники попросту не можуть їх дешевше продавати.

А чому здорожчали цукор, олія?

Олег Пензин:

Схожа ситуація із олією, оскільки соняшникове насіння різко здорожчало на світовому ринку. А тому – зросли ціни на олію. Та сама історія із цукром. У листопаді виготовили цукор із нового урожаю буряка. І як наслідок – ціни зросли. Єдине, що цього року добре виросла цукрова тростина і цукор на світовому ринку суттєво не подорожчав. Проте варто розуміти, що цукор із буряка та тростини відрізняється. Буряковий завжди був дорожчий, у нього своя динаміка росту. Тож тут теж можна пояснити здорожчання.

Таке подорожчання продуктів в Україні є критичним?

Олег Пензин:

Натомість не все так погано. У нас подешевшали овочі на 15%. М’ясо та молоко теж не подорожчали, ціни на ці продукти перебувають на рівні інфляції.

Соціальні сорти хліба подорожчали на 9%, здорожчала хіба кондитерка, але це через склад. Але тих 9% росту хліба – це практично рівень інфляції в Україні. В цілому споживча корзинка українців останнім часом виросла на 9-10%. Здорожчали гречка, яйця, олія, цукор орієнтовно на 30%, але інші групи доларів подешевшали і через це ситуація не є критичною.

Володимир Лановий:

Зараз подорожчало те, від чого люди не можуть відмовитись – від цукру, хліба та яєць. Ймовірно, українці просто зменшуватимуть обсяги купівлі цих продуктів, шукаючи альтернативу.

Що ще в Україні може подорожчати?

Володимир Лановий:

У першому півріччі 2021 року подорожчають молоко та м’ясо

На деякі групи товарів можливе так зване відкладене зростання. Вже згодом, у першому півріччі 2021 року подорожчають молоко та м’ясо, оскільки, як йшлось, зросла вартість кормів та і комунальні послуги не стоять на місці. Зростуть у вартості також яблука та хліб.

Андрій Новак:

Я прогнозую, що вже скоро подорожчають також і овочі та інші продукти, оскільки наголошую, тарифи не стоять на місці.

Олег Пензин:

У січні дадуть основну інфляцію тільки природний газ, що подорожчав, і опалення, це 0,5 -0,8%. . У лютому, коли закінчиться локдаун і на ринок повернеться сектор громадського харчування, а люди отримають підвищені січневі зарплати, ціни виростуть через збільшення попиту. Якщо влада дійсно знизить в лютому ціну на газ, це сповільнить інфляцію. Але за місяць буде від 1 до 1,5%. У березні ціни підвищаться ще на 0,8-1%.

Не мають дорожчати ті групи товарів, на які ціни вже піднялися , а це – яйця, цукор, соняшникова олія. Через низький купівельний попит залишиться стабільною вартість м’яса.

P.S

За даними Українського клубу аграрного бізнесу, ціни на пшеницю і кукурудзу в Чикаго досягнули найвищого рівня із 2013-14 років.

Так, пшениця 12 січня подорожчала до 244,3 дол. США за тонну, що є найвищим рівнем із травня 2014 року, в той час як рівень цін на кукурудзу досягнув 203,6 дол. США за тонну – це максимум із липня 2013 року.

Саме це і пов’язують із зростанням цін на продукти першої необхідності.

Марія Бойко, Вголос

Начальник управління «Секретаріат ради» Юрій Лукашевський днями втрапив у гучний скандал — скориставшись відсутністю секретаря ради, разом з міським головою Андрієм Садовим провернув аферу з розподілом бюджетних коштів на 2021 рік. 

Спершу сам мер підробив документи, щоб наділити Лукашевського правом підпису, а тоді уже Лукашевський в терміновому порядку підписав кошторис і відправив його в казначейство. Коли про це стало відомо, депутати Львівської міської ради звернулися із заявами у Нацполіцію та Прокуратуру Львівщини — вимагали відкрити провадження через порушення Лукашевським відразу двох статей Кримінального кодексу (перевищення службових повноважень і зловживання владою). 

Щойно скандал став публічним, «Вголос» зателефонував Лукашевському, щоби почути його позицію. Втім, чиновник відмовився будь-що коментувати. Однак, минуло декілька днів — і він раптом виступив із заявою у «Фейсбуці»: назвав усі звинувачення безпідставними та звинуватив депутатів у брехні.

Відповідь не забарилася. За кілька годин юрист, депутат від «Європейської солідарності» Юрій Ломага оприлюднив усі деталі афери чиновників, а також пояснив її суть. Як з’ясувалося — у такий спосіб Садовий з Лукашевським вирішили протягнути чергову виплату багатотисячних премій частині своїх підлеглих

З огляду на резонансність і особливий цинізм ситуації, ми спробували розібратися — хто ж такий Юрій Лукашевський, теперішній видний депутат від «Самопомочі» та один із передових членів команди Садового? І здивувалися. Бо, виявляється, цей, на перший погляд — порядний і скромний чиновник, не гребує міняти партії, як шкарпетки, і має усі ознаки звичайного кар’єриста, яких завжди можна знайти у кабінетах чиновників середньої руки.

«ПОРА» В ПОЛІТИКУ

Юрій Лукашевський прийшов в «Секретаріат ради» ще у 2007 році, до цього кілька років пропрацювавши продавцем. І одразу — на посаду начальника відділу громадського партнерства. Як наслідок, виключно в міській раді він працює вже 13 років поспіль, системно перетворюючи на свій колишній відділ громадського партнерства підконтрольний сьогодні «Секретаріат ради». Та про все по-порядку.

Перші три роки на посаді Лукашевський був тісно інтегрований з партією «Пора». Саме середовища цієї політсили в каденції ЛМР 2006-2010 років пролобіювали створення відділу у складі секретаріату, який мав стати комунікатором з активними громадськими середовищами міста та взяти під контроль громадські слухання щодо всіх питань, які вирішує міська рада. Натомість Лукашевський ситуацію оцінив дещо по-іншому. Чиновник раптом зрозумів, що свій відділ і своє становище він зможе використовувати для тісного налагодження особистих зв’язків із різноманітними громадськими об’єднаннями, щоб потім на цьому грунті розпочати власну політичну кар’єру. От і почав це робити. Були підлеглі, були бюджетні гроші на відділ і його потреби — було бажання задовольнити потреби власні.

У 2010 році Лукашевський вперше спробував свої сили на виборах саме від «Пори», успішно програвши на окрузі № 17 до Львівської міської ради. Оговтавшись від поразки, чиновник покинув партію, мабуть, розуміючи, що її перспективи аж ніяк не збігаються з його кар’єрними інтересами. А кар’єра, як бачимо, була понад усе.

«УДАР»НИЙ ЮРІЙ

У політичних «холостяках» Лукашевський протримався не дуже довго. Вже у 2011 році він почав працювати з «Ударом» Віталія Кличка, а згодом навіть очолив Сокальську районну організацію цієї партії. Паралельно — разом з партійцями у Сокалі взявзя активно флешмобити по соцмережах на тему прибирань та відзначення різних свят. З ними ж у 2014-му навіть побував на Майдані і…різко зник з цієї партії. Припинилась активність, припинились пости у соцмережах, у 2014-2015 році Лукашевський взагалі нікуди не балотувався. Причиною знову стала кар’єра. Її розвиток вже не передбачав ніяких «Ударів».

Саме після Майдану відбулась знакова подія в житті Лукашевського, яка й спровокувала його прихід вже у третю (!) партію — плідна співпраця з нинішнім партійним «босом» Андрієм Садовим.

«САМОПОМІЧ» І ПРИВАТИЗАЦІЯ ГРОМАДСЬКОГО БЮДЖЕТУ

У 2015 році вірний слуга Садового і тодішній начальник управління «Секретаріат ради» Любомир Зубач пройшов у Верховну Раду, поповнивши ряди фракції «Самопоміч». Як наслідок — у Садового виникла реальна проблема: на ключовий пост в міській раді довелося шукати нового слугу, який буде таким же вірним і так само «безвідмовно» контролюватиме «правильний» документобіг та організацію сесій. Адже втратити контроль над такою посадою — все одно, що бути спікером Верховної Ради, не маючи доступу до підготовки законопроектів… І пошуки такої людини для Садового закінчились успішно. Лукашевський з великим задоволенням погодився на цю роль. Втім, при цьому йому поставили ультиматум: ніяких «Ударів» і сторонніх партійних проектів, ти — наш, повністю наш і працюєш на нас. Лукашевського Садовому рекомендував особисто Зубач. І ми бачимо, що саме помічником народного депутата Зубача у 2015-2019 роках був Лукашевський. Зі всіма попередніми партійними проектами він, звісно, одразу ж завершив.

До 2017 року Лукашевський пробув на посаді начальника з приставкою «в.о». і, успішно пройшовши цей тест, був призначений Садовим вже повноцінно. Ще б пак! За два роки він усунув тодішнього секретаря міської ради Анатолія Забарила від усіх впливів на процеси, перетворивши його навіть не на «британську королеву», а на мармуровий пам’ятник. Про кожну нову ухвалу молодий чиновник доповідав особисто Андрію Садовому, не гребуючи щедро описувати — чиє це питання, хто за цим стоїть і скільки з цього «скроїти» можна собі. Тим часом саме управління «Секретаріат ради» він переформатував на велику філію адміністрації міського голови, яка займається громадським бюджетом, знецінивши при цьому головну суть органу — бути основною  організаційною структурою для ефективної роботи депутатів.

З громадським бюджетом взагалі вийшло особливо цікаво. Лукашевський банально приватизував ідею, яка належала іншим людям, і перетворив себе на ледь не головного її ідеолога. Позитивна річ, де місто дає можливість проектам львів’ян отримувати бюджетне фінансування, стала тісно синхронізованою з Лукашевським і Садовим. Мовляв, он — дивіться, це я, Лукашевський, і мій бос Садовий дають вам можливість побудувати вуличні тренажери чи нове футбольне поле! Дякуйте нам (хоч і за ваші гроші) і голосуйте за нас на виборах! І це спрацювало…

У 2020 році Садовий включив Лукашевського у списки «Самопомочі» до Львівської міської і районної рад, і той в результаті став депутатом у місті.

УПРАВЛІННЯ ХАОСУ ТА ПИЛЯННЯ «БАБЛА»

У самому секретаріаті Лукашевський за період свого правління встиг налаштувати проти себе ледь не всіх працівників. Стабільною є ситуація, коли когось він преміює на 400%, а інших — на 20%. Або взагалі ніяк. Більше того, найбільшим по штату відділ в управлінні є саме колишній відділ самого Лукашевського — відділ громадського партнерства. Там працює третина управління і він займається всім: і проводить постійні комісії, і пише прес-релізи, і розподіляє громадський бюджет, і навіть організовує сесії. Атмосфера повного хаосу. Але цей формат зовсім не є недоліком для безпосереднього партійного шефа Лукашевського — Андрія Садового. Останньому не потрібен сильний орган, який стане крутим фундаментом для організації роботи депутатів, матиме глибоку експертність і допомагатиме депутатам щодня розкривати нові афери міського голови. Йому потрібен хаос і, відповідно — начальник секретаріату, який цей хаос триматиме саме у такому форматі, паралельно перетворюючи управління на додатковий відділ в адміністрації міського голови.

Зрештою, нашому герою вдається це дуже круто. За що Садовий йому дякує не тільки словом і місцем в партійному списку, але й сотнями тисяч премій на рік. За рахунок львів’ян, звичайно — згідно з декларацією за 2019 рік (свіжішої ще не подав), на побігеньках у Садового Лукашевський взяв із бюджету 635 тисяч гривень. Непогані заробітки, погодьтеся!

Як бачимо, щоб досягти успіху у Львівській мерії, не обов’язково сумлінно робити роботу. Досить втратити совість і гідність, навчитися вчасно та вдало «прислужувати» босу — і ти в шоколаді. Ну, а що львів’яни, громада? Як казав вже цитований нами у попередніх матеріалах «великий комбінатор» з відомого твору Ільфа і Петрова, вони «чужі на цьому святі життя». Далі буде.

Олена Брезінська, «Вголос»

Нещодавно головний рабин єврейської общини Одеси “Хабад” Авраам Вольф відзначився доволі неоднозначною заявою у бік Президента України Володимира Зеленського. «Кожен президент і високопосадовець має пам’ятати про свою “суботу” і те, що вона рано чи пізно закінчиться», – заявив рабин. Таким чином він натякнув, що нічого вічного немає і рано чи пізно усім доведеться нести відповідальність за свої дії.

Ці слова представника єврейського духовенства спровокували суперечки серед суспільства. Одні вважають, що нічого страшного у них немає, а рабин, у притаманному духовенству стилі, просто нагадав Зеленському одну із вічних істин. Мовляв, є час розкидати каміння, а є час його збирати.

Інші ж вважають, що не буває «диму без вогню» і такі заяви Авраама Вольфа свідчать про суперечності між президентом і євреями України. Ба більше, існує навіть думка, що серед самих євреїв відбувся розкол. Прихильники цієї ідеї як аргумент наводять приклади «випадів» у бік України та наших героїв з боку посла Ізраїлю в Україні Джоеля Ліона.  Чого варта лише його заява про «пособника нацистського режиму Степана Бандеру».

Крім того, Володимир Зеленський постійно нагадує про своє єврейське коріння і навіть акцентує на цьому увагу. Мета такої поведінки невідома, але якщо він робить це з надією на більш лояльне ставлення до нього з боку Ізраїлю, то це явно не працює.

То чому головний рабин Одеси сказав такі слова президенту, чому Ізраїль не поспішає простягати руку допомоги єврею Зеленському і як взагалі влада цієї держави ставиться до нього в принципі? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли член ініціативної групи «1 грудня» Йосиф Зісельс, директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін та політичний аналітик Олександр Кочетков.

Як ви вважаєте, чому Авраам Вольф так висловився? Чи можна це оцінювати як конфронтацію проти президента?

Йосиф Зісельс про Зеленського і євреївЙосиф Зісельс:

Я думаю, що це не зовсім правильне трактування фрази, яку сказав рабин. Маю на увазі, що ніякої конфронтації тут немає. Взагалі, священики, у тому числі єврейські, говорять не зовсім звичайною мовою, а більш афористично. Так написані святі книги, тому і вони так висловлюються. Субота – це святий день відпочинку, коли заборонена будь-яка праця. Сам рабин це пояснив тим, що Зеленський не завжди буде при владі і йому рано чи пізно доведеться нести відповідальність за свої вчинки. Авраам Вольф просто констатував факт, що все минає. Це відома істина з еклезіанства.

Чи можна це розглядати як конфронтацію? Ні, не думаю. Просто багатьох президентів починають критикувати не під час їхнього правління, а після того, як вони покидають свої посади. Наскільки я знаю ситуацію з «Хабадом», ніяких протиріч чи протиставлень із владою у них немає. Навпаки, діюча влада підтримує «Хабад». Подивіться на фотографії ще 2019-го року: Зеленський приймав представників цієї спільноти, розмовляв із ними і навіть у 2020-му році він обговорював із ними ситуацію щодо паломництва в Умані під час пандемії коронавірусу. Я доволі близький до інформації, яка циркулює в «Хабаді», і не бачу ніякої конфронтації із президентом. Ба більше, єврейська традиція полягає у тому, щоб не конфліктувати із владою. Є навіть вислів «закон країни – закон», тобто євреї у діаспорі завжди підкорялися тим законам і формату правління, які були домінантними у цих країнах. Це навіть є певною проблемою, бо підкорятись політиці імперії, наприклад, це означає бути солідарним із нею. Тому в «Хабаді» можуть бути різні думки всередині, але явного протистояння точно немає.

Олег Соскін:

Почались дуже серйозні зіткнення всередині комун євреїв України

Я думаю, що таким чином цей рабин каже, що Зеленському приходить кінець. Це дуже дивна заява. Я думаю, що це відверте і відкрите попередження для Зеленського. У будь-якому випадку, рабин Авраам Вольф захищає інтереси одеських «буржуа» ашкеназі. Це означає, що почались якісь дуже серйозні зіткнення всередині комун євреїв України і не лише.  Швидше за все, Володимир Зеленський в інтересах якогось одного угрупування порушив інтереси одеської ашкеназної общини. Це дуже серйозно, оскільки почались «війни» на рівні рабинів.

Олександр Кочетков:

Жодним чином ці слова не можна сприймати як конфронтацію єврейського духовенства проти Володимира Зеленського. Це просто загальносвітова мудрість, яка говорить про те, що все минає і обов’язково у кінці чи сам перед собою, чи перед усіма громадянами, доведеться звітувати. Причому, тут йдеться як і про те, що людина зробила, так і про те, чого не зробила, а мала б.

У Зеленського зараз настав період, коли йому подобається бути президентом і дивитись, як усі намагаються улестити йому. Йому подобається, як люди довго чекають, щоб поговорити з ним 15 хвилин, тоді він відчуває себе великим. Саме цими словами рабин йому нагадав, що хоч ти зараз і «зверху», та це не на все життя. Цар – це на все життя, а президент – ні.

Крім того, Зеленський останнім часом роздає дуже багато обіцянок, яких він не виконує. Люди очікували вирішення проблеми війни на Донбасі, перегляду закону про мову і подешевшання газу. Все це обіцяв президент. Війна триває, а тут ще й майже одночасно підскочили тарифи на газ, а закон про мову вступив у дію. Я думаю, що все це обурило одеське духовенство та російськомовних людей. Тобто, назбиралось занадто багато невиконаних обіцянок і Авраам Вольф від імені своєї пастви нагадав Зеленському, що звіт ніхто не скасовував.

Світова єврейська спільнота, зокрема й ізраїльська, завжди славилась своїм вмінням підтримувати одне одного. Незважаючи на те, що Зеленський регулярно нагадує про своє єврейське походження, його не дуже підтримує Ізраїль, як політики, так і духовенство. Як гадаєте, чому?

Йосиф Зісельс:

Я думаю, що це не зовсім так. У Ізраїлю та України доволі хороші стосунки – подивіться на товарообіг і ви побачите, що він щороку зростає. Саме це і визначає рівень відносин між різними державами. Ізраїль – маленька країна, а Україна велика. Звісно, з точки зору економіки Ізраїль більш розвинений, але це не означає, що ця держава може економічно допомагати нам.

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Telegram

До того ж, для Ізраїлю Україна не є у пріоритеті. Вони більше заклопотані своїми відносинами із сусідніми арабськими країнами. Якщо б вони навіть захотіли комусь якось допомагати, то швидше б зробили це у своєму регіоні, у якому їм не потрібні вороги.

Він походить із доволі асимільованої родини, він не відвідує синагогу на регулярній основі

Що стосується допомоги персонально Зеленському як євреєві, то це доволі смішно виглядає. Відносини між країнами базуються на прагматичних інтересах, а не на внутрішньоетнічній солідарності. Так, у нас до влади часто приходять люди з єврейським корінням, але я вважаю, що було б дуже дивно, якби Ізраїль почав змінювати своє ставлення до нас, бо президентом став єврей. Тим більше, що хоч Володимир Зеленський і акцентує увагу на своєму походженні, він все одно не є справжнім релігійним євреєм. Він походить із доволі асимільованої родини, він не відвідує синагогу на регулярній основі і таке інше. Зараз він на цьому акцентує увагу, але я не думаю, що він був релігійним євреєм, коли працював у студії «Квартал 95».

Олег Соскін:

Ми не бачимо підтримки від Ізраїлю, бо євреї всі різні. Неправда, що вони єдині. Вони об’єднуються, коли їм треба знищувати аріїв слов’ян, а коли вони між собою ділять гроші, то там ніякої єдності немає. У таких випадках євреї так одне одного «жалять», що їм усім непереливки.

Тому Зеленський просто випадає із моделі. Він був із «Хабадом» у хороших стосунках, а тепер, як ми бачимо, у цій спільноті почались якісь проблеми. Почали посилюватись інші структури, які теж хочуть мати шматок здобичі цього українського «м’яса». Тому вони вже не хочуть його терпіти.

А духовенство не підтримує Зеленського, бо там теж немає єдності, вони всі різні. Для «гоїв», як самі євреї кажуть, вони показують, що ця єдність є, але насправді це не так. Крім того, вони вважають, що українці, як і всі не євреї, мають тваринні душі, тому «свиням» вони демонструють, що вони єдині та обрані Богом. Але між собою у них є повно протиріч. А їхнє духовенство таке ж, як і Папа Римський – вони просто на цьому заробляють гроші. Вони за гроші та вплив між собою б’ються не на життя, а на смерть.

Олександр Кочетков:

Володимир Зеленський є євреєм за походженням, але він аж ніяк не єврей за духом. Я знаю багатьох євреїв і вони далеко не в захваті від Зеленського, а саме від того, як він веде справи. Як я вже казав, невиконання обіцянок – це один із головних моментів, які не терплять євреї у веденні свого бізнесу і справ. Це дуже їм не подобається.

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у Twitter

Взагалі, в Ізраїлі живуть дуже прагматичні люди, тому і їхнє керівництво теж таке. Вони мали надію, що між Україною та Ізраїлем виникне якась співпраця, в тому числі й у військовому секторі, а натомість нічого такого не відбулось. Тому немає і підтримки з боку цієї країни. Навпаки, Ізраїль не гребує можливостями нагадати про «негатив» з боку України, як вони це подають. Я маю на увазі заяви їхнього посла стосовно Степана Бандери і тому подібні речі.

Тобто, Ізраїль не бачить позиції України, яку він теоретично може підтримати. Ні у політичному плані, ні в бізнесовому. А ще нам слід пам’ятати, що ця держава тісно співпрацює з Росією. Тому вони не хочуть втрачати те, що мають, задля України, яка їм нічого не дає.

То Ізраїль «за» чи «проти» Володимира Зеленського як президента України?

Йосиф Зісельс:

Я вважаю, що офіційному Ізраїлю майже байдуже. Як я вже казав, відносини між країнами – це результат багаторічних усвідомлень національних інтересів своєї країни і того, як вона залежить від держави, яка розглядається. Якщо є велика цікавість до співпраці через те, що обидві країни від цього виграють, то, ясна річ, такі стосунки розвиваються скоріше. Ізраїль та Україна свої відносини розвивають досить динамічно. Наприклад, дуже багато громадян України зараз проживають в Ізраїлі і місцева влада це лобіює на різних рівнях. Є певні непорозуміння, але таке трапляється між усіма державами.

Олег Соскін:

Для Ізраїлю зовсім не має значення, хто у нас президент. Чи то Зеленський, чи Порошенко, чи Ющенко, чи навіть Янукович – це все їхні люди. Зараз ще й Гройсмана хочуть поставити, а є ще й Яценюк. Пінчук, Кучма, Коломойський, Ахметов – це все «ярославські» люди. Як то кажуть, куди не плюнь – попадеш у хасида. Тому євреям все одно, вони знають, що вони настільки уярмили українців, що можуть повністю нас контролювати. Для них Україна – це рабська держава. Вони бачать, що Зеленський вже набрид місцевому населенню, тому вони готують нового такого «зеленського». Так триває вже 30 років. Як тільки їхня «карта» зіграє, вони її змінюють на іншу. А нашим людям все одно, хто буде при владі, лиш би він тільки не був арієм чи русичем за походженням.

Олександр Кочетков:

Зеленський нічого собою не являє, не висуває, не робить заяв, тому він не цікавий євреям

Ізраїль може звертати увагу лише на дві речі: як активно Україна співпрацює з ними в економічній сфері (торгівля, взаємопідтримка, бізнес і таке інше) або в геополітиці (заяви, висловлювання і позиція президента). Наша позиція в обох випадках є невизначеною, а отже ніякою. Відповідно, Ізраїль не бачить у нас союзника, а значить Зеленський їм не вигідний. Нашого президента у геополітичному просторі взагалі немає, а економічні зв’язки з Ізраїлем він не поспішає налагоджувати. Зеленський нічого собою не являє, не висуває, не робить заяв, тому він не цікавий євреям.

Роман Гурський, ІА «Вголос»

День 22 січня в українській історії є подвійно знаковим, адже в різні роки Національно-визвольних змагань саме цього дня були не лише об’єднані дві частини України, але й проголошено нашу першу в ХХ столітті незалежність.

День національної єдності

День Соборності українського Сходу і Заходу сьогодні, в ХХІ столітті, не менш актуальний, аніж сотню років тому. Адже до справжньої національної єдності та соборності українських земель, допоки окуповані українські території – нам ще не близько. А загрози російського реваншу шляхом демократичного волевиявлення(!!!) під пропагандистськими гаслами про “тарифний геноцид” сьогодні не менш реальні, аніж російське чергове військове вторгнення.

Українська нація за роки незалежності чомусь здійснює власну мовну та культурну реконкісту за принципом – крок вперед і крок назад, що найкраще ілюструє епопея з мовним законом. То один український президент частково розширить можливості розвитку української мови, але ці зміни не встигали закріпитися, як, вже через кілька років, наступний гарант їх відміняє, і російська знову витісняє українську з інформаційного простору України.

В результаті такого мовного тупцювання статус української мови в Україні навіть через три десятиліття суверенітету практично не відрізняється від мовної ситуації в УРСР. Навіть існуюча редакція мовного закону містить лише символічні санкції щодо порушення мовних квот, які до того ж передбачають чимало попереджень та відстрочок. Внаслідок цього виконання мовного закону стає де-факто необов’язковим, а порушення – караються рідко.

Українська національна реконкіста, або навіть доцільно сказати інтифада, досі тупцює на місці навколо питання “чи не розколює Україну українська мова”

Через це, українська національна реконкіста, або навіть доцільно сказати інтифада (що в перекладі з арабської означає “обтрушування”), досі тупцює на місці навколо питання “чи не розколює Україну українська мова”, як це виглядає з ефірів топових вітчизняних блогерів та “українських” телеканалів, власники яких, мають до України лише бізнесове відношення.

Президентство Зеленського, з його національною амбівалентністю і навіть байдужістю до української культури, лише додало флуктуації у процес єднання української нації, а на відновленні Соборності – взагалі поставило довгу паузу. Якщо в перші роки російсько-української війни хвиля патріотизму та національної свідомості сягнула вгору, то зараз ми спостерігаємо як теми війни на Донбасі, героїзму українських військових та благородства волонтерів практично зникли з телеекранів. Натомість, головними персонами в телеефірах знову стали російськомовні “зірки” та шоумени вперемішку з російськими серіалами з дрібними українськими субтитрами знизу – точно так само, як це було до 2014 року. І все це – на фоні зміцнення російської армії та подальшого нагнітання антиукраїнської істерії в РФ.

Будьте першим свідком усіх новин, приєднуйся до спільноти у YouTube

Дехто з патріотів навіть застерігає, щоб у ХХІ столітті українцям знову не довелося об’єднувати новітні УНР та ЗУНР, адже питання національної єдності для теперішньої влади видається чимось зайвим, а загрози суверенітету відступають на другий план. То ж 22 січня є додатковим нагадуванням українцям, що День Соборності – це не просто історична дата чи згадка з минулого, а національна ідея та стратегія сьогодення, за яку нам варто боротися у всіх сферах життя – від мови до економіки.

Перший День Незалежності

Водночас, день 22 січня став також справжнім Днем незалежності, адже 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України, яка була перервана тривалою радянською окупацією.

Вперше у XX столітті незалежність Української держави була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Центральної Ради.  А рівно через рік – 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві відбулася злука Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), що додає цій даті подвійного патріотичного значення в нашій історії.

В європейських країнах, які мали державність, а потім її втрачали і знову відновлювали, існує традиція святкувати одразу декілька “днів незалежності”. До прикладу в Литві державними святами є День Держави який відзначається 6 липня та виводиться з 1253 року, а також День незалежності 16 лютого, коли у 1918 році країна здобула незалежність від Російської імперії. Крім того, відзначається День відновлення державності 11 березня, коли у 1990 році Литва вийшла з СРСР.

В Латвії також національними святами є День проголошення республіки 18 листопада (1918 р.) та День декларації незалежності 4 травня (1990 р). В Естонії День незалежності святкується 24 лютого (1918 р.) та День відновлення незалежності 21 серпня (1991 р). В Чехії святкують День державності 28 вересня (935 рік), День незалежності Чехословаччини 28 жовтня (1918 р.) і ще й День відновлення незалежності 1 січня (1993 р).

Ідентична історична ситуація і в України, яка цілком може 22 січня відзначати і День Соборності, і День проголошення державності. Адже Українська Народна Республіка стала першою українською державою в ХХ столітті, яку визнали десятки іноземних країн, а 24 серпня 1991 року відбулося не здобуття, а лише відновлення української незалежності. Крім того, показово, що УНР проголосила свою незалежність навіть раніше, аніж країни Балтії, Польща та Чехія, що підвищує історичний імідж української держави та розвіює міфи про появу України на світовій карті лише в 1991 році. До того ж саме вшанування пам’яті про першу офіційно проголошену незалежність демонструє взаємозв’язок та історичну єдність української державницької традиції та правонаступництва у ХХ столітті. Таким чином Україна може підкреслити своє правонаступництво та політичний зв’язок з УНР та продовжити тривалість своєї державності на ціле століття.

Безумовно, актуалізація історичної дискусії щодо дати української незалежності не має на меті скасувати діючий День незалежності. Дата 24 серпня занадто близька мільйонам українців, які пам’ятають як поставала молода українська держава, і надто важлива для сотень тисяч тих, хто боровся за незалежність. Мова може йти насамперед про доповнення пантеону українських національних свят.

В історії багатьох держав рідко трапляються такі визначні державотворчі події, які трапилися в один день. То ж для українців поєднання 22 січня Дня незалежності і проголошення державності та Дня Соборності є символічною національною датою. До того ж, окупований Донбас та анексований український Крим засвідчують, що допоки справу соборності українських земель ще не завершено – українська незалежність ще досі в зоні ризику.

Коментарі

Останні новини

Кабмін оприлюднив перелік ФОПів, які мають право на «карантинні» 8 тисяч

Кабінет Міністрів оприлюднив постанову, що визначає види економічної діяльності, за якими фізичні-особи підприємці та наймані працівники у "червоних" карантинних...

Суд виніс вирок підліткам, які забили до смерті двох безхатьків

Закінчено судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо двох мешканців Львова, яких обвинувачували у нападі з метою заволодіння чужим майном,...

Польща посилює санкції проти Росії

Варшава здійснює активні заходи щодо посилення режиму санкцій проти Російської Федерації за агресивні дії проти України. Про це поінформувало МЗС...

Сьогодні Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів

У неділю, 11 квітня світ відзначає Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів.  Пам'ять жертв нацистів вшанував і президент України Володимир...

МОЗ планує відкривати пункти масової вакцинації у великих містах України

Міністерство охорони здоров’я планує відкривати центри для масової вакцинації населення у великих містах України. Про це повідомив головний санітарний лікар...

Пожежа забрала життя жінки у Львові

10 квітня о 14:37 до Служби порятунку «101» надійшло повідомлення про пожежу в м. Львові по вул. Виговського у...

COVID-19 доба: на Львівщині зафіксовано 720 нових випадків

На 11 квітня у Львівській області зареєстровано 117149 підтверджених випадків захворювання на COVID-19, з них у Львові – 57727,...

На Львівщині стартує проєкт щодо профорієнтації молоді

Незабаром у навчальних закладах розпочнеться вступна кампанія. Аби допомогти майбутнім фахівцям обрати професію, на Львівщині розпочинається проект з професійної...

Працюючим пенсіонерам проведуть перерахунок пенсій

Частиною четвертою статті 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено щорічний перерахунок пенсії з 1 квітня особам,...

На Львівщині було відкрито дві нових поліцейських станції

9 квітня, у рамках проєкту «Поліцейський офіцер громади» були відкриті поліцейські станції у селах Ямпіль (Мурованська територіальна громада) та...

Вперше! На Львівщині хвору жінку доставили в лікарню гвинтокрилом (ФОТО)

Пацієнтку з Турки сьогодні доставили у львівську лікарню швидкої медичної допомоги гвинтокрилом. Вертоліт приземлився на майданчику, що облаштований біля...

У Львові проведуть #ВеликодніГаївки_Львів_онлайн

Відділ промоції міста організовує конкурс для творчої молоді Львівської міської територіальної громади #ВеликодніГаївки_Львів_онлайн. Про це повідомляє пресслужба Львівської міської ради. «Попри обставини, що...

Дмитро Шерембей: легалізація медичного канабісу – не просто приклад некомпетентності, а прямої корупції

Громадські діячі різко розкритикували рішення Кабміну про так звану легалізацію медичного канабісу. Зокрема, глава БО «100% жизни» Дмитро Шерембей у...

У Львові провели рейд по продажам червонокнижних підсніжників

Спеціалістами Інспекції спільно з екіпажем 401 Патрульної поліції міста Львова проведено спільний захід державного нагляду (контролю) в місцях можливого...

На Львівщині виділили майже 2 млрд грн на виплати соцдопомог та субсидій

Упродовж І кварталу 2021 року на Львівщину з державного бюджету для проведення всіх видів соціальних, компенсаційних та пільгових виплат...

Погода у Львові

Lviv
чисте небо
15.8 ° C
16 °
15.6 °
29 %
5kmh
0 %
Нд
14 °
Пн
16 °
Вт
15 °
Ср
7 °
Чт
2 °
- Advertisement -