Загальновідомим фактом є те, що дружині міського голови Львова, Катерині Кіт-Садовій, належить ТРК “Люкс”. Зрештою, традиція володіння власними медіа є давньою та вкоріненою в українській політиці. Та чи обмежується медійна “команда” Андрія Садового лише ЗМІ з родинного холдингу? Як і чим він “розраховується” з прихильними до нього медіа? Про це в матеріалі “Вголосу”.
Медіаімперія львівського міського голови ні для кого не є секретом. Відомо, що його дружина Катерина Кіт-Садова є власницею медіахолдингу «Люкс». До його складу входять відомі нам «Люкс FM», «24 канал», «Zахід.нет» та чимало інших медіа. Публічно Андрій Садовий та керівництво холдингу неодноразово зауважували, що львівський міський голова не володіє вказаними медіа та жодним чином не впливає на їхню редакційну політику. З огляду на це, присутність Андрія Садового на корпоративі ТРК “Люкс”, окремі журналісти якого дякували йому “за довіру”, не може не дивувати.
Та, крім того, методи медійного впливу можуть бути не лише прямими, а й доволі опосередкованими. Як приклад візьмемо львівське антикорупційне видання “Наші гроші Львів”, яке займається журналістськими розслідуваннями. Його у 2012 році заснували Олександра Губицька, Наталія Онисько та Ірина Залецька як громадську організацію «Львівська Група». Наталія Онисько – це дружина головного редактора інформаційної агенції «Zахід.нет» Олега Ониська. Тої самої агенції, яка входить у медіахолдинг “Люкс” Катерини-Кіт Садової.
Зауважимо, що сайт «Наші гроші» (ГО «Львівська Група») у 2014 році був відповідачем у цивільній справі спільно з ТРК «Люкс». Тоді «Zахід.нет» та сайт «Наші гроші» опублікували журналістський матеріал, у якому завдали шкоди діловій репутації, честі та гідності героям статті. Разом з ними матеріал поширили й інші ЗМІ, що належать медіахолдингу «Люкс».
Проаналізувавши розслідування видання “Наші гроші”, можна зробити цікавий висновок: вони стосуються перш за все тих публічних осіб, які є опонентами міського голови Львова. З-поміж публікацій ви не побачите ні розслідувань про раптову зміну підрядників для зведення сміттєпереробного заводу у Львові, який “будують” кредитним коштом вже 5-й рік, проте не можуть добудувати. Нема серед них інформації й про заволодіння коштами платників податків на суму в понад 6 млн під час проєкту ревіталізації Грибовицького сміттєзвалища, який є одним з найважливіших та водночас найболючіших для Львова, з огляду на обставини Грибовицької трагедії. Аби зрозуміти, чому так, спробували детальніше вивчити постать пані Олександри Миколаївни Губицької, яка є однією з засновниць видання та активно займається журналістськими розслідуваннями.
Таємне життя королеви «Наших грошей»
При першому ж ознайомленні вражає працездатність пані Олександри, адже, окрім журналістської роботи, вона, судячи з усього, активно займається підприємницькою діяльністю.
За даними системи YouControl, Олександрі Губицькій, окрім ГО “Львівська Група”, належало також ТОВ “Агентство 112”, основним видом діяльності якого є «обслуговування систем безпеки». Компанія була засновна того ж року, що й ГО “Львівська група” – 06.06.2012 року. Станом на сьогодні Олександра Губицька не вказана як бенефіціар компанії, проте, згідно з даними YouControl, станом на 2022-й рік залишається керівником компанії. Ми вирішили перевірити, чи вдало це підприємство провадить свою діяльність.
Згідно з даними порталу “Антикоурпційний монітор”, в період з 2019-го по 2022-й рік фірма виграла чимало тендерів на роботи в комунальних установах Львова та області. З-поміж них чимало установ, підпорядкованих Львівській міській раді, як, наприклад, ЛКП чи заклади освіти. З них 27 закупівель мають червоний рейтинг ФОКС (Формалізовані ознаки корупційної складової). Відтак мова йде про те, що потенційно більше як половина всіх тендерів компанії, яка належить львівській журналістці-розслідувачці, має високі потенційні ознаки корупційної складової. Спробуємо проаналізувати детальніше частину з цих закупівель.
Цікавий факт – в абсолютній більшості тендерів, де взяло участь ТОВ “Агенція 112”, воно було єдиним учасником. Наприклад, 12 січня 2021 року в системі Прозоро був опублікований тендер на послуги з цілодобового спостереження за пожежною автоматикою у другій міській поліклініці Львова. Об 11:18 була завантажена тендерна документація щодо закупівлі, а вже об 11:24 був оголошений переможець, який був і єдиним учасником. В іншому тендері мова йде про закупівлю послуг пожежних та рятувальних служб. В чому суть цих послуг, які Центральна бібліотечна система Львова замовила за 44 640 грн, не роз’яснено. Відомо лише, що тендер мав одного учасника. Після публікації тендерних умов 3 лютого 2021 року об 11:51, вже об 11:59 ТОВ “Агентство 112” було визнано переможцем. В принципі, схожу ситуацію можна спостерігати у всіх тендерах цієї фірми, де індекс ФОКС сягає понад 40%.
Зауважимо, що практика таких швидких тендерів на невеликі суми дійсно є вкрай поширеною в комунальних та державних установах задля спрощення бюрократичного процесу. Питання полягає тут не стільки у букві, скільки у дусі закону. Адже коли фірма, пов’язана з журналісткою-розслідувачкою, яка пише лише про опонентів та конкурентів міського голови, регулярно виграє тендери у структур, якими він керує – це виглядає щонайменше дивно.
З усіх 27 тендерів з формальними ознаками корупційної складової понад 40%, які виграла фірма Львівської журналістки-розслідувачки Олександри Губицької, ми вирішили відібрати лише ті, де закупівлі проводили структури, пов’язані з Львівською міською радою. Загальна сума коштів платників податків, які були витрачені за результатами таких тендерів, складає 115 тисяч 750 грн. Насправді з огляду на реалії, які панують серед львівського чиновництва та наближених до міського голови осіб, ця сума є дуже і дуже невеликою.
Ми спробували дізнатись більше про власника найбільшої частки статутного фонду, Олександра Володимировича Луценко, який зареєстрований у смт Брюховичі, на вулиці Парковій. Судячи зі сторінки чоловіка на Фейсбуці, саме він є тим самими власником Агенста 112, а до всього іншого – також чоловіком журналістки-розслідувачки з видання “Наші Гроші” Олександри Губицької. Про нього відомо не так і багато, окрім того, що свої соцмережі чоловік веде російською, і деколи насміхається над змінами, які відбуваються в “краине”..
За даними наших джерел, проживає пара в елітному селищі Брюховичі, у власному будинку на вулиці Парковій. Так це чи ні – ми не змогли перевірити, позаяк земельна ділянка, на якій розташовано будинок, відсутня на будь-яких кадастрових мапах України, відтак знайти бодай якусь інформацію про її власники майже неможливо.
Вірні слуги – опора будь-якого режиму
Зауважимо, що ми в жодному разі не стверджуємо причетність міського голови Львова та наближених до нього осіб до корупційних діянь, позаяк не маємо таких фактів. Можемо лише проаналізувати факти, які є в наявності. Власне, в цій частині нашої статті спробуємо проаналізувати з точки зору семантичної тезу “Садовий – краде”.
Адже попори відсутність фактів, доволі часто таку тезу можна побачити у коментарях львів’ян в соціальних мережах. Проте, попри максимальну персоніфікацію, теза ця має значно ширше поняття. Адже міський голова Львова не існує у вакуумі. Він очолює ціле “комунальне військо” у кілька тисяч чиновників, а в його структурах працює чимало людей, яким, як то кажуть, теж треба годувати дітей.
Як, наприклад, пан Роман Зубачик. Про цього чоловіка нам відомо небагато, крім того, що він входиться у міську комісію запитань безпеки руху. Торік комісія ухвалила рішення, яке потрапило під масову критику львів’ян – обмежити парковку біля Винниківського ринку, та обгородити її гумовими стовпчиками – так званими деклінаторами. Настільки треба це було для міста – складне питання. Проте саме ФОП Роман Зубачик, ім’я якого збігається на 100% з членом цієї комісії, виграв тендер на їх встановлення на суму 115 тисяч гривень. Чи є тут конфлікт інтересів? Питання звісно ж, риторичне.
З поміж лише нещодавніх прикладів можна згадати директора ЛКП “Львівелектронас” Андрія Свищо, якого обвинувачують у привласнені коштів платників податків на суму в понад 1 млн грн. В червні 2021 року він отримав підозру, після якої Львівська міська рада стала на захист посадовця. На офіційному сайті органу місцевого самоврядування можна прочитати, що своїми дій Андрій Свищо “зекономив” гроші міського бюджету. Проте згодом, його таки довелось звільнити.
Бувають і більші цифри. Так, лише 1 лютого 2022-го року головне управління СБУ на Львівщині опублікувало інформацію про привласнення понад 6 млн грн бюджетних коштів на проєкті з рекультивації Грибовицького сміттєзвалища.
Можна згадати також фірму “Оресунд”, яка має розробляти для Львова нову мережу транспортних маршрутів. Відомо, що до цього вона виконувала такі послуги лише дя маленьких міст з населенням до 35 тисяч мешканців. А серед її працівників знаходимо таких панів, як Дем’ян Данилюк, Олексій Шутюк та Павло Сирватка. Усі троє працюють або працювали колись у структурі Львівської міської ради.
Це все лише кілька прикладів тої системи, яка слалася у Львові. Адже за одним з визначень, слово “режим” ми застосуємо до тої форми влади, де ухвалення кінцевого рішення і розподіл владних повноважень мі; різними структури зав’язані на одній людині. За виключенням контролю над силовим блоком, якого на щастя, немає на місцевому рівні, в усіх інших випадках систему влади у Львові можна назвати саме режимом. Адже крім контролю над потужною медіаімперією, та вибудованою адміністративною вертикаллю, яка дозволяє Андрію Садовому часто відверто ігнорувати опозицію у міській раді, є ще один дуже важливий момент.
Будь-яким класичний режим, окрім еліт, намагається залучити своєрідну соціальну базу людей, які пов’язані з ним, і які з майбутнім режиму пов’язують власні життєві успіхи. Чиновники, обдаровані преміями в десятки тисяч. Журналісти, чиї фірми виграють безальтернативні тендери в міської ради. Громадські активісти, яких беруть на високі зарплати у комунальні підприємства. “Урбаністи”, які працюють одночасно в міській раді та приватних фірмах. Та багато інших людей, і членів їх родин. Всі вони кревно зацікавлені в тому, аби міським головою Львова і далі був той самий чоловік, діяльність якого дозволяє їм заробляти та вести комфортне життя.
Я в жодному разі не демонізую цих людей, адже вони нічим не гірше і не краще за інших. Це просто констатація факту, який ілюструє те, що в умовах незмінності влади та лояльності, як головного фактору соціального ліфту, неминуче утворюється група людей, які є бенефіціарами статусу кво. Так було і є в більшості країн світу, без огляду на тип політичного режиму (авторитарний чи демократичний).
