Пропонуємо читачам огляд політичних підсумків 2023 року в Україні та Львівщині від Аналітичного центру “POLITI.KO”.
Тривалий час ми не оприлюднювали оцінки ситуації. Оскільки вона творилася на наших очах і викристалізовувала вектор, який нині вже можна окреслити, пояснити і описати. Це, загалом, стосується і ситуації у світі, і в Україні, і на Львівщині.
Окрім того, наш аналіз з’явиться в останній день 2023 року, тому його структура матиме вигляд підбиття проміжного підсумку з виставленням ключових акцентів, які як пояснюватимуть минулий період, так і окреслюватимуть – майбутній.
Ключова подія, яка визначила розвиток ситуації як у світі, так і в Україні (відповідно, і в області) – це відсутність швидкого запланованого результату наступу Сил оборони у Приазов’ї. Тих результатів, які були отримані, виявилося абсолютно недостатньо як для довершення задуманого (звільнення Криму), так і для спрощення викликів для наших партнерів, а саме, відсутність потреби в мобілізації значного ресурсу для України. Адже, країну, яка має успіхи і визволяє свої землі простіше підтримувати у доведенні справи до фіналу.
На жаль, нам не вдалося переломити ситуацію на полі бою, наступ забуксував і це змусило усіх шукати нові рішення, до яких, на жаль, на початку не всі виявилися готовими.
І перший виклик – що робити далі? Ми писали раніше, що за таких умов загального хаосу для рф ситуація складалася сприятливо, оскільки відсутність перспектив щодо військової та фінансової підтримки України партнерами робила нас “призом” для агресора, вручення якого просто потрібно було дочекатися. Саме цією логікою ми пояснювали і прогнозували, наприклад, відсутність масованих ракетних обстрілів як наприкінці осені, так і практично весь грудень. І останній ракетний удар 29 грудня, як і його цілі, демонструють, що рф зрозуміла – “призу” не буде. Потрібно починати діяти за тією ж стратегією, з тими ж цілями для ракетних ударів, які були в них у перші кілька місяців після вторгнення у 2022 році.
Що ж змінилося? Що змусило змінити дії рф?
Найголовніше, це позиція Заходу, який не бажає бачити росію у своєму товаристві. І це не стільки вже позиція США, як Євросоюзу – територіального сусіда, де розуміють усі ризики від гібридної агресивної політики кремля.
Ключовою у цій диспозиції є Україна – антиросійська “фортеця”, наявність якої у власному таборі, а не таборі супротивника, є визначальним фактором. Тому ми бачимо стрімкий рух у питанні не лише нашої підтримки з боку наших європейських партнерів, а й чіткий євроінтеграційний порядок денний, у результативності якого ми не сумніваємось.
Позиція і підтримка США на даному етапі загрузла в трясовині внутрішньополітичної боротьби, проте, ми переконані, ресурси для підтримки України будуть знайдені чи у власному бюджеті, чи з допомогою заморожених російських мільярдів.
За цих умов саме Україні доведеться нести усі тяготи протистояння, що передбачатиме переведення на умовні воєнні рейки як військового фактору (мобілізаційні зміни), так і економіки (урядова стратегія доходів). Таким чином держава за наступних кілька років має усі перспективи не лише успішно стримувати російську агресію, а й перебудувати власну економічну модель замахнувшись на детінізацію економіки. Звичайно, для багатьох сфер економіки настануть важкі часи, щоправда на ринку праці буде чимало суміжних вакансій у Силах оборони. Для держави така ситуація не стане критичною, оскільки ключовим фактором формування бюджету будуть не власні доходи, а допомога партнерів, тому значною групою платників податків, в яких ховається їх мінімізація, можна буде пожертвувати.
За ідеального розвитку ситуації це через декілька років перетворить Україну в потужну військову державу, яка не лише буде здатна стримувати зазіхання з території, яку займає росія, а й стане потужним безпековим фактором для усієї планети, беручи участь у ключових миротворчих проектах світової спільноти. При цьому устрій та уклад країни будуть максимально оптимізовані до вступу у ЄС.
Носієм цієї ідеї є політичне керівництво України. Другим за складністю викликом, після військового з боку росії, є дестабілізація суспільно-політичної ситуації в середині країни. Для рф є вигідним розпалення дискурсу щодо протидії переведення економіки держави на воєнні рейки, щодо зриву мобілізаційних завдань та підігрівання прямого політичного протистояння з президентською вертикаллю. Це все може призвести до створення умов для формування маленької “правильної” (наприклад, Вінницької чи Житомирської тощо) “україни”. І неважливо, з якого середовища буде походити вказана ініціатива (політичного, військового, бізнесового чи іншого) та чи вона об’єднає частини цих середовищ. Ключовою її ознакою буде створення умов відступу від цілі – досягнення територіальної цілісності України.
Львівщина в 2023 році немає чим похвалитись. Нашу область цілий рік супроводжували корупційні скандали і політичні батли, які в кінці кінців перетворили її із надійного тилу для наших Сил оборони в звичайний тил.
Планований “контрнаступ” Львівської обласної ради за відновлення своїх повноважень зазнав тотального провалу, хоча спочатку виглядав таким, що має шалений успіх. Львівська ОВА не лише його відбила, зберігши за собою всі бюджетні повноваження, але й відправила очільників “контрнаступу” на справжню передову. Після цього “провалу” можна спокійно “ставити хрест” на 8-му скликанні Львівської обласної ради, адже депутати остаточно довели свою неспроможність протистояти виконавчій владі і її безконтрольному владарюванні в області. Саме відсутність будь-якого контролю і є найбільшою проблемою нашої місцевої влади.
Але це чи не єдина “перемога” Львівської ОВА за цей рік. Скандали навколо заступників начальника Львівської ОВА Максима Козицького максимально дискредитували не лише найвищий орган виконавчої влади області, але й самого Козицького, який врешті визначився зі своїм майбутнім і готується поборотись з Андрієм Садовим за посаду міського голови Львова на найближчих виборах.
Сам Андрій Садовий врешті акліматизувався до умов воєнного часу і спокійно йде до свого п’ятого поспіль терміну, відбиваючи усі атаки, які йому організовують на Винниченка, 18 разом із невеличкою групою аутсайдерів з Львівської міської ради. Навіть катастрофа із запуском так званого е-квитка у Львові не підкосила цього “генія піару”. А все тому, що його опоненти і вороги не змогли адекватно скористатись цим фейлом.
