Міського голову Львова Андрія Садового та депутатський корпус просять під час наступної сесії Львівської міської ради розглянути ідею присвоїти одній із центральних вулиць міста імені Кастуся Калиновського. Авторами звернення виступили Білоруський Інформаційний Центр у Львові та ГО «Західний Інформаційний Фронт».
2 лютого виповнюється 186-та річниця від дня народження Кастуся Калиновського – національного білоруського героя, який є символом боротьби проти російської окупації.
«Україна є частиною великої європейської сім’ї, ми складаємо єдине ціле з ЄС у протистоянні з путінським рашизмом і лукашенківською тиранією, ми розділяємо одні цінності і спільно висловлюємо підтримку білоруському народу у його боротьбі за визволення від путінсько-лукашистської окупації та репресивного антинародного режиму», – пишуть ініціатори.
На їхню думку, таке рішення буде потужним сигналом і жестом на підтримку білоруському народу в час посилення репресій проти опозиції, політичних в’язнів, що відбуваються в Білорусі.
«Це стане потужним знаком солідарності львів’ян для білоруського опозиційного до режиму суспільства», – переконані голова наглядової ради ГО «Західний Інформаційний Фронт» Євген Магда, голова цієї громадської організації Юрій Кміть та керівниця Білоруського інформаційного центру у Львові Аліна Рудіна.
У листі до міської влади автори також розповіли про основні віхи біографії Вікентія Костянтина (Кастуся) Калиновського, якого стратили за організацію повстання у віці 26 років.
До речі, 1 лютого 1863 року розпочалося повстання під проводом білоруського героя, якого вважають батьком білоруської нації. Повстання охопило внличезну територію та зачепило територію теперішньої України та навіть шматок Львівщини.
Саме під час повстання 1863-1864 років проти московського панування завдяки йому відбулося виокремлення загальнопольського руху білоруського та литовського націоналізму.
Повстання, що розпочали 161 рік тому, в Польщі називають Січневим, на росії – польським, а в Білорусі – повстанням Калиновського.
Тоді ж Кастусь Калиновський у в’язниці сформулював національний маніфест білорусів, що актуальний і сьогодні.
Калиновський одним із перших відкинув російську тезу про «братерство» білоруського та російського народів, різко її критикував, писав про рекрутинг, висилку до Сибіру, порівнював російських чиновників зі саранчею. Ще тоді Калиновський називав це найбільшою геополітичною загрозою для існування Білорусі та білоруського народу. Це – «москаль, Росія».
Кастусь розумів, що з усіх сусідів саме росія розробила найґрунтовнішу ідеологічну та історичну аргументацію для асиміляції білорусів, писав про несправедливу заборону унійної церкви, порушував питання про освіту рідною мовою.
«Москаль… там, де жили поляки, литовці та білоруси, будує московські школи, і в цих школах навчають московською, там ніколи не почуєш слова польського, литовського чи білоруського».
На території Білорусі та Литви за часи повстання відбулося 1 229 боїв та сутичок за участі 220 повстанських загонів. Через їхні лави пройшло до 77 тисяч осіб. З них загинуло 5 934 повстанці (найбільше – у Гродненській і Ковенській областях).
У травні 1863 року для придушення повстання до Вільнюса направили Михайла Муравйова (на прізвисько Вішальник). Той застосовував до повстанців жорсткі репресії. У Білорусі стратили 128 повстанців, на каторгу заслали понад 850 осіб, виселили приблизно 12,5 тисяч людей.
Самого Калиновського королівський військово-польовий суд наказав стратити. 22 березня Кастуся Калиновського публічно повісили на торговій площі Лукішка у Вільнюсі.
Його таємно поховали на горі Гедиміна (Замковій) у Вільнюсі поряд з іншими ватажками й учасниками повстання, убитими за наказом російської окупаційної влади. Усі могили зрівняли із землею – щоби вони не перетворилися на місце паломництва.
Але повстання стало поштовхом для формування цілого «покоління 1863-го», яке усвідомило свою причетність до білоруського народу.
У січні 2017 року на горі Гедиміна у Вільнюсі випадково знайшли останки Кастуся Калиновського та його близьких соратників. 22 листопада 2019 року відбулося урочисте перепоховання Кастуся Калиновського й інших повстанців, на яке зібралися тисячі білорусів. Для десятків тисяч білорусів, які зараз проживають у Литві, цвинтар Росс у Вільнюсі став місцем паломництва.
Тепер полк його імені щодня воює у складі Збройних Сил України російською з імперією за вільну Білорусь. А в самій Білорусі оскверняють постать білоруського національного героя і знищують об’єкти, пов’язані з ним чи названі на його честь. Для білоруських націоналістів Кастусь Калиновський – це як Степан Бандера в Україні.
Із в’язниці Кастусь Калиновський передав на волю «Листи з-під шибениці»:
«…Браття мої, побратими. З-під шибениці московської доводиться мені вам писати, і, можливо, в останній раз. Гірко покидати земельку рідну і тебе, дорогий мій народе. Груди застогнуть, заболить серце, – та не жаль загинути за твою правду… Нема ж, побратими, більшого щастя на цім світі, ніж коли людина в голові має розум і науку… Але як день з ніччю не ходить разом, так не йде разом наука правдива із неволею московською. Допоки вона у нас буде, у нас нічого не буде, не буде правди, багатства та ніякої науки, – лише нами, як скотиною, вертіти будуть не для добра, а на нашу погибель… Бо я тобі з-під шибениці говорю, Народе, що тоді лиш заживеш щасливо, коли над тобою Москаля вже не буде.
Слуга Ясько — господар з-під Вільнюса».
