90% українців прагнуть до конструктивної взаємодії з Польщею. Більшість (57%) поділяють прагматичний погляд, що кожна нація може мати своїх героїв і іншим націям не можна втручатися. Ще 33% розраховують, що через спільні комісії істориків, а не політиків, можна досягти консенсусного погляду.

Про це свідчать результати опитування, яке провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС).

Зокрема, КМІС оприлюднив аналітичний звіт, що базується на багаторічних дослідженнях за шкалою соціальної дистанції Еморі Богардуса. Дослідження, яке проводиться з 1994 року, фіксує чітку динаміку змін у сприйнятті поляків (де 1 — готовність прийняти як члена родини, а 7 — не пускав би в країну).

До 2021 року: Показник стабільно тримався на межі 4.0 балів або трохи вище, що соціологи класифікують як цілком толерантне ставлення.

«Романтичний період» (2022–2023): На тлі колосальної підтримки Польщі після початку повномасштабного вторгнення соціальна дистанція стрімко скоротилася до історичного мінімуму — 3.0 у 2022 році та 2.9 у вересні 2023 року. Поляки посіли друге місце за близькістю для українців після самих себе.

Охолодження (2024–2025): Показник знову повернувся до колишнього рівня — 4.0 у 2024 році та 4.1 балу в 2025 році.

Причина відкату: Соціологи однозначно пов’язують це з тривалими блокадами спільного кордону польськими фермерами та перевізниками наприкінці 2023 – у 2024 роках, а також використанням антиукраїнських наративів під час польських президентських перегонів 2025 року.

Попри це, загальний рівень залишається толерантним. Ба більше, за даними соцопитувань «Групи Рейтинг», 58% українців готові підтримати направлення українських військ на допомогу Польщі у разі нападу Росії.

Окремим блоком дослідження аналізує ставлення українців до Організації українських націоналістів та Української повстанської армії у часи Другої світової війни. Тут соціологи зафіксували колосальний тектонічний зсув за останнє десятиліття:

У 2013 році (до Революції Гідності) діяльність ОУН-УПА оцінювали негативно 48% опитаних, і лише 19% — позитивно.

У 2025 році рівень негативного сприйняття впав до історичного мінімуму — лише 8%. Водночас позитивно діяльність оцінюють 37%.

Проте ключовою особливістю сучасного етапу є високий показник невизначеності — 50% респондентів у 2025 році обрали варіант «важко сказати напевно».

Соціологи пояснюють: коли запитання формулюється загально (про боротьбу за незалежність), рівень підтримки сягає 68–72%. Але щойно фокус зміщується на конкретний історичний період (Друга світова війна) та респондентам прямо пропонують варіант «важко сказати», половина опитаних обирає його. Це свідчить про серйозні прогалини в обізнаності українців щодо деталей власної історії, які часто стають об’єктом маніпуляцій та політичних суперечок між Україною та сусідніми державами.

Коментар А. Грушецького, представника КМІС:

“Результати наших опитувань показують, що, по-перше, українське суспільство доволі зріло і конструктивно підходить до питань історичних суперечок із Польщею. Майже всі українці проти нав’язування Україні польського погляду на спільну історію, і водночас лише невелика частка українців хочуть нав’язати Польщі український погляд. Для більшості це питання має бути деполітизованим і не бути частиною міждержавних відносин чи засобом внутрішньої мобілізації для отримання політичних балів. Тобто або кожна країна займається своїми героями і не втручається у справи сусіда, або спільні комісії істориків, не політиків, намагаються сформувати консенсусний погляд.

Водночас, по-друге, в українському суспільстві немає антипольських настроїв і навіть у 2025 році, після виборчої кампанії у Польщі з антиукраїнськими гаслами, ми не спостерігали істотно погіршення ставлення до поляків. Взагалі у 2022-2023 роках наші дані достовірно демонструють покращення ставлення до поляків, що було наслідком щирої подяки українців полякам за надану підтримку. Динаміка після 2023 року є охолодженням (які спровоковані не діями українців) і поверненням до попереднього, цілком нормального, ставлення. І разом з цим більшість українців готові підтримати направлення військ до Польщі у разі нападу на неї Росії. Наразі в Україні жодна впливова сила чи авторитетний суб’єкт не вибудовує свою комунікацію на антипольській істерії. Ми бачимо, що і Президент В. Зеленський, і представники влади, і представники опозиції, і представники громадянського суспільства наголошують на вдячності польському народові за надану підтримку.

Насамкінець, українці і поляки тисячоліття живуть поруч і, на жаль, ми маємо як героїчні, так і трагічні сторінки. Кожна нація має право і на своїх героїв, і на свої болі та образи. І українці, і поляки можуть зачитати одні одному довгий перелік претензій і кожна сторона матиме свою правду.

Проте заради майбутнього сучасна національна ідентичність не може розбудовуватися на безкомпромісних претензіях до сусіда, заснованих на подіях давнього минулого. Обидві нації мають дивитися в майбутнє, бачити те спільне, що об’єднує їх зараз. Російський ворог тільки порадіє розбрату між українцями і поляками та всіляко буде намагатися посилити кризу у відносинах. Тому події минулого мають відійти фахівцям і еліта кожної нації має з міркувань відповідальності перед нинішніми і майбутніми поколіннями перестати використовувати історичні питання з суто політичною метою (дошкуляти свої опонентам у своєму суспільстві чи мобілізовувати електорат на свою підтримку, відштовхуючись від образу «ворога», сформованого з країни-сусідки).

Зараз багато говорять про формулу «Прощаємо і просимо прощення», і якраз українське суспільство, як ми бачимо з наших даних, готове слідувати за нею. Для українців важливо віднаходити нарешті власну історію (а не історію, написану в чужих столицях і нав’язану Україні, як відбувалося останні декілька сотень років). Українці ще будуть і далі рефлексувати над подіями минулого, у нас попереду довгий шлях і ми неодмінно переосмислимо багато подій та постатей. Але наразі українців не вибудовують свою ідентичність на антипольських ідеях. Для українців поляки не є ворогами. Для українців зараз важливо вистояти у війні з російським ворогом, який знову хоче знищити Україну. Для цього потрібно мобілізувати всі ресурси, як матеріальні, так і духовні, символічні, у тому числі важливо черпати натхнення з багатовікової боротьби за Незалежність.

Тому ми закликаємо українське суспільство дотримуватися стриманих і конструктивних поглядів на розв’язання історичних суперечок, а також зберігати нормальне ставлення до наших сусідів. Водночас ми закликаємо польське суспільство продемонструвати аналогічну виваженість і орієнтуватися на спільне майбутнє. Без вільної України не буде вільної Польщі – ця формула, як ніколи, зберігає свою актуальність”.

Упродовж 17-23 червня 2026 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки, до якого за власною ініціативою додав запитання про те, як варто вирішувати історичні суперечки між Україною і Польщею. Методом телефонних інтерв’ю (computer–assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 1005 респондентів. 

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1% для показників, близьких до 50%, 3,5% для показників, близьких до 25%, 2,5% – для показників, близьких до 10%, 1,8% – для показників, близьких до 5%.