Сьогодні, 30 серпня, біля найбільшого флагштоку області, що розташований біля Нацакадемії сухопутних військ, відбулася церемонія підняття Державного Прапора України та Прапора Надії. Захід присвятили підтримці українських Захисників і Захисниць, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти, а також їхніх родин.
Про це повідомила пресслужба Львівської ОВА.
Церемонія розпочалася із загальнонаціональної хвилини мовчання. Після цього під звуки Державного Гімну України та у супроводі оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного підняли два прапори.
До підняття Державного Прапора та Прапора Надії запросили трьох людей, чиї родини безпосередньо пов’язані з війною та полоном.
Серед них — 13-річний Матвій, син військовослужбовця Романа, який зник безвісти 16 жовтня 2025 року. Уже десять місяців хлопець разом із родиною чекає на будь-яку звістку про батька. Матвій продовжує говорити про тата та нагадувати про всіх українських військових, доля яких залишається невідомою.
Також прапор підняла Еліна Мединіна — прикордонниця, військова лікарка, захисниця Маріуполя та медикиня «Азовсталі». Під час оборони міста вона надавала медичну допомогу пораненим військовослужбовцям і цивільним. 21 травня 2022 року Еліна вийшла з «Азовсталі» та потрапила у російський полон. Після звільнення продовжила службу та нині очолює сектор охорони здоров’я Західного регіонального управління ДПСУ.
Третім учасником церемонії став Максим — син військовополоненого 12-ї бригади Національної гвардії України «Азов» Андрія. Його батько долучився до оборони Маріуполя після початку повномасштабного вторгнення, тримав оборону «Азовсталі», а наприкінці травня 2022 року разом із побратимами вийшов із заводу в полон. Під час теракту в Оленівці він отримав важкі поранення. Нині військовослужбовець досі перебуває у полоні.
Прапор Надії став символом пам’яті, підтримки та віри у повернення українських Захисників і Захисниць додому. Білий колір прапора символізує надію на визволення та повернення, а чорний — біль і страждання через полон та невідомість долі зниклих безвісти.
Ініціативу встановлення Прапора Надії в Україні започаткував Герой України, захисник Маріуполя та «Азовсталі» Сергій Волинський («Волина»), який сам пройшов російський полон.
«Ми чекаємо» — саме таким є головний сенс цього символу. Поки тисячі українських родин продовжують чекати на своїх рідних, Прапор Надії нагадує: про них пам’ятають, за них борються і вірять у їхнє повернення додому.
Захід організували Департамент комунікацій та внутрішньої політики Львівської ОВА та Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У церемонії взяли участь представники обласної та міської влади, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, військових і силових структур, громадських рухів «Звільнити всіх» та «Не мовчи! Полон — вбиває!», громадськість і медіа.
