У сучасній інформаційній війні вербування через інтернет — це не випадкова акція, а продумана багаторівнева операція, що починається з м’якого психологічного тиску і крок за кроком переходить у цілеспрямоване залучення людини до протиправної діяльності.
Спочатку створюється «польова» атмосфера: в мережі з’являються тематичні групи, сторінки та пости, які апелюють до актуальних тривог і невдоволень.
Ці матеріали не завжди відкрито закликають до радикальних дій — натомість вони підштовхують до сумнівів, недовіри до офіційних джерел, відчуття ізоляції або несправедливості.У такий спосіб формуються потенційні аудиторії — люди, які готові слухати альтернативні наративи й шукатимуть «пояснення» там, де їх немає.
Наступний етап — встановлення контакту. Під чужими акаунтами, бот-мережами чи «реальними» профілями підбираються люди, що виявили емоційну реакцію: лайкнули, прокоментували, приєдналися до дискусії.
Їм надходять персоналізовані повідомлення: похвала, співчуття, «корисні поради» або вигідні пропозиції. Це вже не загальний інформаційний тиск, а індивідуальна робота, спрямована на зміцнення довіри. Замість відкритого тиску застосовується метод «мікро-впливу» — серія дрібних кроків, кожен з яких здається нешкідливим: обмін особистими історіями, запропонована допомога, дрібні послуги.
Далі йде етап нормалізації ризику. У «закритих» чатах і групах людині поступово пропонують виконати прості завдання: зробити фото, зняти відео, передати контактну інформацію або зайнятися «розвідкою» в соцмережах. Ці дії подаються як невинні або навіть корисні — «допомога», «перевірка», «волонтерська місія». Саме так викликається поступова ескалація: моральні бар’єри людини поступово зникають, бо кожне нове прохання виглядає природним продовженням попереднього.
Паралельно йдуть маніпуляції почуттями: страх, вина, гордість або прагнення бути корисним використовуються як двигун дій. Вербувальники вміло комбінують лестощі й тиск, дають відчуття приналежності до «вибраної» спільноти — і це робить відмову складнішою. Технологічна маскування (анонімні акаунти, VPN, одноразові повідомлення) додає відчуття безкарності і змушує жертву думати, що її дії «безпечні».
Фінальний етап — експлуатація: коли особа вже виконує серію завдань, її можуть залучити до більш ризикових чи протиправних дій — передача інформації, організація зустрічей, акти саботажу. Часто це супроводжується шантажем або страхом викриття: людина залякується наслідками відмови і змушена продовжувати співпрацю.
Протистояти цим операціям можна, але це вимагає уваги та освіти. Критичне мислення, перевірка джерел, обережність у спілкуванні з незнайомцями та готовність повідомляти про підозрілі контакти — найпростіші, але ефективні кроки.
Важливо також пам’ятати: вербування починається з малого — тож варто зупиняти його на найперших стадіях, коли будь-яка підозріла «дружня» пропозиція ще не встигла перерости в небезпеку.
Андрій Порічний
